Читати онлайн «Товаришки» Олена Пчілка

Товаришки
Олена Пчiлка


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Товаришки» Олени Пчiлки – соцiально-психологiчна повiсть, присвячена проблемi прав жiнки в освiтi, науцi i трудовiй дiяльностi***. Перу авторки належить низка iнших творiв, серед яких «Сосонка», «Свiтло добра й любовi», «Снiгова баба», «Соловйовий спiв», «Пiвтора оселедця», «Артишоки» тощо. Олена Пчiлка (справжне iм’я Ольга Петрiвна Косач) – мати видатноi украiнськоi письменницi Лесi Украiнки, талановитий прозаiк та поетеса, авторка численних творiв для дiтей.





Олена Пчiлка

ТОВАРИШКИ





І


– Так що ж се ви, Марiе Петрiвно, невже таки справдi пустите дочку за границю?

– Ох, нiчого я не знаю, Катерино Пантелеймонiвно! Власне, таки не знаю, що менi робить!..

– А що ж там вам робить? Не пускайте, та й годi!

– Так то вам говорити, Катерино Пантелеймонiвно! А як же я не пущу, коли у мене серце болить, дивлячись на дiвчину… Звичайно, вона не то щоб напосiдалася, а все ж я бачу, що у неi тiльки й думки, що про ту науку та про мандрiвку в той Цюрiх, чи як там вiн…

– Ото-то, Цюрiх, Цюрiх! Подурiли вони з ним! Вчора й мiй Кость все провадив менi за його! Ну, та хлопцевi iнше дiло: мужчина собi всюди раду дасть!.. А дiвчинi зовсiм не подобае вiятись не знати куди й що, учитись на якусь лiкарку. Бог знае що таке!

– Ну, от говорiте ж ви!.. Я й сама так думаю, а заперечити Любi не можу! Бачу, нудить вона, часом навiть плаче нишком… Боюсь, щоб ще сухотiв не достала!

– О, вже так i сухотiв! Нехай бог милуе! Перебула б який час, поскучала та й забулася б!

– Ой, де там! Я боюсь, щоб ще не було так, як з покiйною сестрою моею, що як не вiддали замiж за того учителя, то вона як засумувала, як засумувала, та й… на той свiт пiшла, сердешна!

– Отакоi! Прирiвняли ви! То таки шлюб, а то наука! Ще зроду й не чути, щоб хто-небудь достав сухоти через те, що не дали багацько учитись!

– Е, не кажiте, Катерино Пантелеймонiвно! Не знаете ви, як моя Люба кохаеться у тiй науцi i яка в неi вдача, а я ii змалку знаю! Буде мовчати, буде мучитись, а вже як що наважить, то злегка не покине!.. Та мовчiмо вже, Катерино Пантелеймонiвно, бо вже вона ондечка йде!.. Ви вже, будьте ласкавi, i не кажiте iй нiчого!..