Читати онлайн «Торжество поминок» Артем Чех

Торжество поминок
Артем Чех


«Його смерть нi для кого не була несподiванкою. Всi вже давно чекали, що, можливо, не шановний, але все ж таки Анатолiй Іванович помре. І от вiн помер…»





Артем Чех

Торжество поминок



Його смерть нi для кого не була несподiванкою. Всi вже давно чекали, що, можливо, не шановний, але все ж таки Анатолiй Іванович помре. І от вiн помер.

За пiвроку до смертi вiн уже слабувато орiентувався у просторi, не вiдрiзняв хлiб вiд ковбаси й викидав чудернацькi пасажi. Разом за пасажами Анатолiй Іванович викинув з будинку всi зубнi щiтки та дрiбнички зеленого кольору: котушку ниток, прищiпки, рукавички дружини, фломастер, пачку цигарок «Мор». Зеленi лакованi черевики сина вiн наваксив чорним кремом для взуття. На запитання, навiщо ж вiн це зробив, вiдповiдь була хоч i позбавлена логiки, проте негайна:

– Листя теж зелене.

До смертi залишалося менше мiсяця. Анатолiй Іванович був уже прикутий до лiжка, вiн стогнав, пухлина в мозку завдавала нестерпного болю, пам'ять вiдмовляла, а вiн досi жити не мiг без того, щоб не вийти на балкон та не затягнутися цигаркою.

Помер вiн на початку травня. Вранцi. Вдома.

Годину чи навiть бiльше Анатолiй Іванович горiв, його душили агонiчнi спазми, зi слiпих очей лилися сльози – помирати не хотiлося. Але помер.

Вранцi. Вдома.

Поховали його, перехрестилися й заспiвали тужливу пiсню. Ввечерi пiсля похорону i син, i дружина Анатолiя Івановича вiдчували порожнечу та скорботне полегшення. На вулицi гавкав собака, гудiли та силкувалися влетiти до розчиненоi хвiртки хрущi. Приходила сусiдка забрати табуретки, вибачилась, що не змогла прийти на церемонiю.

Всю нiч син Анатолiя Івановича Анатолiй Анатолiйович стояв на балконi i курив ментоловi «Мор». Вiн передражнював собаку та бездумно викидав через вiкно зеленi пластмасовi прищiпки. Поруч лежала подушка. Вона ще довго там лежала – подушка, на якiй помер Анатолiй Іванович. І нiхто нiяк не мiг винести ii на смiтник. Спочатку не до цього було, потiм якось забули, а ще потiм ця подушка стала якимсь священним символом, викинувши який означало б заплямити честь та свiтлу пам'ять Анатолiя Івановича. Все ж таки не просто подушка, а подушка, на якiй вiн помер. А це вже статус.

До Анатолiя Анатолiйовича приходили друзi, спiвчували.