Читати онлайн «Тьма і проліски» Андрій Ярославович Процайло

Тьма i пролiски
Андрiй Ярославович Процайло


Оля прагнула довести всiм, а найперше – батьковi, що вона сильна й незалежна. Бунтiвна юнiсть у коледжi, волосся, пофарбоване в ядучий зелений колiр, роман з викладачем фiзкультури… Та за помилки молодостi довелося заплатити чималу цiну. Нещасливi стосунки з одруженим чоловiком, безробiття, осудливi погляди знайомих та докори батькiв, а попереду – сiре одноманiтне життя у «клiтцi». Здавалося, все свiтло раптом поглинула тьма. Оля, жорстоко зраджена коханим, дiзнаеться, що вагiтна. Тепер, коли всерединi неi пульсуе маленьке життя, вона мусить почати все спочатку. І найголовнiше – зустрiтися з тим, хто чекав на неi все життя. Щоб знову вiдчути цей запаморочливий запах пролiскiв…





Андрiй Процайло

Тьма i пролiски





1

Повернення


«Господи, хоч би вiн заглух, бо зомлiю!»

Оля заплющила очi, вiд браку повiтря й сил прикусила губу. Висiла на поручнi, наче павутинка, нею гойдало по салону вiд сидiння до сидiння, i невблаганно насувалася тьма…

Пiсля трьох днiв невпинних дощiв сонце влаштувало парню.

Автобус харчав, наче скажений пес-сухотник. Набитий пiд зав’язку салон пiдбадьорював його своiм гелготом. Дядько лiворуч дудлив пиво i гикав перегаром. Вiд бабусi справа несло сироваткою. Жiночка спереду перестаралася з парфумами, iдкими, наче нашатир. Парубок позаду стiкав густими, мов сироп, потами. Пiд крiслом рохкало у мiшку поросятко. Оля затиснула нiс, розкрила, мов до причастя, рота, автобус гаркнув – i заглух. Водiй заволав до чоловiкiв, аби чимшвидше пiдперли колеса камiнням, бо в нього не працюе ручник.

Олю винiс з автобуса iнстинкт самозбереження. Бо ноги вже були не ii, а взятi напрокат у вiдчаю. Вона зiперлась на автобус – i дихала! Їi легенi чманiли вiд насолоди, у головi паморочилось. Дерева запишалися, що нагодували киснем дiвчину-бадилинку. Гори смалили люльку.

– Пiдуть гриби, – замiсть лагодити автобуса мовив водiй. Був спокiйний, шукав запальничку. – За годину Іван на тракторi приповзе i потягне. Я подзвонив, – припалив сигарету, змахнув пошарпаним, як його автобус, мобiльним. – Моiй коняцi капець. Без капiтального ремонту не заведеться. Загнав нещасну. То все через дурну звичку.

– Яку? – запитала бабця з поросятком, що крутилося в мiшку, нiби на пательнi.

– «Завтра».