Читати онлайн «Таємниця Золотого ключика» Роман Канівець

Таемниця Золотого ключика
Роман Канiвець


У цiй книзi йдеться про виникнення золотого ключика i про те, як вiн потрапив до черепахи. Про те, як черепаха потрапила в ставок i провела там багато рокiв. А також про те, як головнi героi казки знайшли свое мiсце в життi.





Роман Канiвець

Таемниця Золотого ключика





Роздiл 1







Мiсячне сяйво ледь освiтлювало маленьку кiмнату, пробиваючись крiзь запилюжене вiкно. Уже давно в комiрцi тата Карло нiхто не живе, крiм хiба що маленького Цвiркуна, чие улюблене мiсце – за старовинним годинником, який висить на обдертiй i полущенiй стiнi… Раптом тишу порушило дивне шурхотiння: звук iшов саме з-за цього годинника. Спочатку над дерев’яними вiзерунками, що прикрашали циферблат, з’явилися двi антенки тоненьких вусикiв, потiм маленькi лапки спритно вчепилися за вигадливi завитки – i ось уже наш давнiй знайомий гордо випростався на весь зрiст на верхiвцi годинника, неначе охоронець цiеi спорожнiлоi кiмнати.








– Вiтаю вас, моi любi хлопчики й дiвчатка! Так, я той самий Цвiркун, що живе в тихiй i затишнiй комiрцi тата Карло. Тут я можу насолоджуватися тишею та грати на своiй скрипцi. Але моя iсторiя, та й уся ця iсторiя iз золотим ключиком почалася вже дуже давно й не тут, а в старiй харчiвнi бiля ставка. Сiдайте зручненько, я розповiм вам усе спочатку. Ось як це було.

Трапилося все це дуже давно, коли я ще жив у старiй тавернi поблизу озера. У нiй збиралося чимало вiдвiдувачiв, якi часто-густо за кружкою мiцного напою розповiдали рiзноманiтнi, часом зовсiм неймовiрнi iсторii. Заходили туди й подорожнi, щоб трохи перекусити й вiдпочити в кiмнатках нагорi. І цi постояльцi у свою чергу, сидячи за довгими дерев’яними столами, теж розповiдали своi чудовi iсторii про мiста й краiни, у яких вони побували. Мiсцевi завсiдники й навiть самi господарi завжди були радi таким вiдвiдувачам, адже iхнi розповiдi були дуже незвичайнi, часом навiть казковi.

Так серед диму кухнi й тютюну, слухаючи всi цi iсторii, жив я. Через цей гамiр мене нiхто нiколи не помiчав, i лише пiзно вночi, коли всi розходилися спати по кiмнатах, я мiг пограти на своiй улюбленiй скрипцi, хоч якось нагадуючи про себе.




Роздiл 2


Якось пiсля довгих мандрiв через наше мiстечко проiжджав лялькових справ майстер.