Читати онлайн «Таємниця Чарівної отруювачки» Катерина Бібчук

Таемниця Чарiвноi отруювачки
Катерина Бiбчук


Дизайнер Анна Брiнкмен завжди вiддавала перевагу розуму над почуттями, але все змiнюеться пiсля ii приiзду до старого замку. Вирiшивши одружити на собi багатого спадкоемця, вона й сама згодом закохуеться, але не в свого обранця, а в таемничого дворецького Кларенса. На тому проблеми Анни не закiнчуються: iй доводиться взятися до розслiдування жорстоких вбивств, що сталися в замку, вiдрiзаному вiд свiту. Все це якимсь чином пов’язане з давно померлою iмператрицею Феофано – звабницею i отруювачкою, чию iсторiю дiзнаеться Анна. І коли врештi решт розкриваються всi таемницi, виявляеться, що цi подii деким умисно зрежисованi…





Катерина Бiбчук

ТАЄМНИЦЯ ЧАРІВНОЇ ОТРУЮВАЧКИ

Жiночий детективно-iсторичний роман





Пролог




«…Не виказав Константин i великоi мудростi в справах, що стосувалися безпосередньо його самого i його сина Романа, коли одружив його на якiйсь Анастасо, дочцi плебея з Лаконii, що тримав трактир у трущобах Царграду. Ця Анастасо по одруженню взяла собi iм’я Феофано, вiдзначалася вона приголомшливою вродою, а ще – справдi диявольським характером. Перше, що вона зробила, ставши iмператрицею по смертi Константина, якого, здаеться, отруiла, – це прогнала стару царицю Єлену i п’ять зовиць, чудово освiчених царiвен. Усiх вислала в монастирi. Згодом, народивши двох синiв i двi доньки Романовi, отруiла й чоловiка. Отруiла також узурпатора Романа Лакапина, потiм вийшла замiж за чоловiка, старшого за неi на тридцять рокiв, через п’ять рокiв зрадила його, помогла коханцевi вбити, зробила свого коханця iмператором, а коли той зрiкся ii й вислав з Константинополя, зумiла через вiрних людей дати зрадливому iмператоровi повiльно дiючу отруту, i той незабаром вмер, висохши, мовби вiд насильного обпоювання оцтом…».

    П. Загребельний «Диво»




Роздiл 1


Стояв похмурий зимовий день. Автомобiль, злегка пiдстрибуючи на вибоiнах, повiльно просувався пустельним шляхом. Уздовж узбiччя тяглися сiрi, ледь присипанi снiгом поля. Вдалинi височiли гори. Інодi, трохи урiзноманiтнюючи краевид, вздовж шляху траплялися невеличкi замiськi будиночки. Вони стрiчалися вже деiнде: скоро мало зникнути й це вряди-годi якесь людське житло. Далi лежала суцiльна холодна пустка.