Читати онлайн «Така, як ти» Марк Леві

Така, як ти
Марк Левi


Дiловий вiзит до Нью-Йорка успiшного молодого бiзнесмена з Делi збiгся з початком дивних подiй у життi мешканцiв будинку № 12 на П’ятiй авеню. Чи, може, це зовсiм не збiг?.. Старовинний механiчний лiфт. Загадковий молодий лiфтер Санджай. Однак Хлоя, квартирантка з дев’ятого поверху, i не здогадуеться, ким насправдi е новий лiфтер. Як не знае й про те, що вiн ладен вiддати всi скарби свiту, аби знову опинитися на дев’ятому поверсi. Вiдчинити дверi, зазирнути iй в очi й промовити: «Я все життя шукав таку, як ти». Мiж ними – вiсiм поверхiв, одна маленька таемниця й бурхливе, сповнене несподiванок життя…





Марк Левi

Така, як ти








© Marc Levy/Versilio, 2018

International Rights Management: Susanna Lea Associates

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2019


Тобi, моя давня спiльнице. Дiтям, якi щомитi тiшать мене










Мiй щоденник, день за днем

День, коли мiй годинник спинився


Спершу цей запах, нiби пiд час феерверку, а потiм – темрява, що огортае нiч, коли згасае останнiй букет спалахiв.

Пригадую, як я пiдняла повiки й побачила батьковi очi, сповненi гнiву та слiз. Потiм тато й мама опинилися поруч, тримаючись плiч-о-плiч, – картина настiльки неправдоподiбна, аж я подумала, що морфiй зiграв зi мною жарт.

Медсестра мiряла мiй тиск. Часом, засинаючи ввечерi, я знову бачу ii обличчя. Інодi моею посмiшкою захоплювалися; друзi казали, що вона додае менi шарму. Однак усмiх Меггi незрiвнянний. Люди, що зустрiчають ii за межами лiкарнi, бачать лише жiнку з пишними формами, але тi, хто з нею знайомий, знають: у цьому тiлi ховаеться величезне серце. І хай тiльки хтось наважиться сказати, що лише стрункi дiвчата вродливi.

Джулiус стояв, притулившись до дверей. Вiд серйозностi його погляду менi стало страшно. Щойно вiн це зауважив, як риси його обличчя пом’якшилися. Я хотiла б пожартувати, кинути гостре слiвце, аби всi розслабилися. Наприклад, я могла б запитати, чи виграла перегони. Певна, тата б це розсмiшило, хоча, може, й нi. Та нi звуку не зiрвалося з моiх вуст – i я по-справжньому злякалася. Меггi мене втiшала, пояснювала, що менi в горло вставлено трубку, тож не варто намагатися нi говорити, нi ковтати.