Читати онлайн «Свинопас» Ганс Христіан Андерсен

Свинопас
Ганс Крістіан Андерсен

Жив собі колись бідний принц. Він мав дуже маленьке королівство, але все-таки воно не було вже таким маленьким, щоб він не міг одружитися. А одружитися він дуже хотів.
Звичайно, для нього було надто сміливо звернутися до дочки імператора з запитанням: "Чи не хочеш ти вийти за мене?" Але він все-таки наважився на це, тому що його ім'я було відоме. Тисячі принцес залюбки пішли б за нього, але що скаже йому вона, дочка імператора? Ось послухаймо, як було діло.
На могилі батька принца ріс кущ троянд, такий чудовий, прекрасний кущ троянд! Він цвів лише раз на п'ять років, і на ньому розпускалася тільки одна троянда. Але яка це була троянда! Вона пахла так солодко, що той, хто нюхав її, враз забував усі турботи, всі печалі.
А ще принц мав солов'я, який міг співати так, ніби найкращі мелодії всього світу зберігалися в його горлечку.
Цю троянду і цього солов'я мусила одержати принцеса, тому їх поклали у великі срібні скриньки і послали їй. Імператор Ііаказав принести скриньки у великий зал, де принцеса з своїми фрейлінами гралась у "гості" — інших справ у них не було. Побачивши великі скриньки з подарунками, вона заплескала в долоні.
— Ах, якби там була маленька киценька! — скрикнула принцеса. Але звідти вийняли чудову троянду.
— Подивіться, як мило вона зроблена,— мовили всі придворні дами.
— Більш ніж мило,— сказав імператор.— Дуже гарно! Але в цю мить принцеса торкнулася пальчиком троянди і трохи не заплакала.
— Фу, тату! Вона зовсім не зроблена, це справжня троянда!
— фу! — сказали всі фрейліни.— Вона справжня!
— Раніш ніж сердитися, подивимося, що в другій скриньці,— вирішив імператор.
І от з'явився соловей і заспівав так прекрасно, що не можна було нічого сказати про нього.
— Шарман! Шарман! — кричали фрейліни; вони всі лопотіли французькою мовою, одна гірше одної.
— Як він нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці,— сказав один старий придворний.— Ах, це той же самісінький тон, та самісінька манера.
— Справді,— сказав імператор і заплакав, як дитина.
— Сподіваюся принаймні, що хоч пташка не справжня? — спитала принцеса.
— Найсправжнісінька,— почали запевняти її люди, що привезли подарунки.
— Тоді випустіть її, хай летить собі! — сказала принцеса і нізащо не погодилася прийняти принца.
Але це не злякало принца.