Старша Едда. Епос
«Старша Едда» — уламок загублених часів
«Старша Едда» (ісл. «Saemundar Edda», вона ж «Семундова Едда», вона ж «Поетична» чи «Пісенна Едда») — пам'ятка давньоісландської словесности, взірець класичного епосу індоєвропейської традиції, одне з головних джерел для вивчення давньоісландської мови і скандинавської міфології. Значимість її для германської культури (не в останню чергу — для доби романтизму) можна зіставити зі значимістю Гомерового епосу для античної культури (опосередковано — і для європейської загалом) і «Махабхарати» та «Рамаяни» — для культури індійської. Відомого нам вигляду «Старша Едда» набула у XIII ст. — добі запису більшости ісландських саг, формування корпусу наративів давньоісландської літератури. Основний рукопис складається з 29 пісень міфологічно-героїчної тематики, проте в інших джерелах (переважно — сагах) збереглося ще близько десяти типово «еддичних» пісень (нинішнє видання їх не містить).
Усі варіанти назви епосу є умовними. Чому «Старша», чому «Семундова», чому «Поетична», чому, зрештою, «Едда»? Відповісти на ці запитання неможливо без екскурсу в історію віднайдення самого рукопису. XVII століття для тодішніх скандинавських держав — Данії й Швеції — це не лише доба економічної, політичної й військової експансії, але і культурного та інтелектуального піднесення. Так, на хвилі цікавости до давніх пам'яток в Ісландії (тодішній данській колонії) починається посилений пошук рукописів. 1643 року єпископ Брюнйольв Свейнссон знайшов старий пергаментний кодекс, що містив пісні про богів і героїв. Свейнссон поквапився приписати його авторство Семундові Сіґфуссону, більш знаному як Семунд Мудрий (1056 — 1133) — ісландському священникові й ученому, заразом — відомому фольклорному персонажу, мудрагелю й чаклуну. З легкої руки Свейнссона цей кодекс і дістав назву «Saemundar Edda». Втім, на сьогодні серед дослідників уже давно існує консенсус про те, що Семунд не має до «Семундової Едди» жодного стосунку.
Отже, із «Семундовою» ясно. Чому — «Старша»? Цю назву епос дістав на противагу «Молодшій Едді» («Едді Сноррі» або «Прозовій Едді»). Сноррі Стурлусон (1178 — 1241), ісландський політичний діяч, поет і науковець, створив у першій половині XIII ст. свого роду підручник для скальдів (поетів), який і назвав «Еддою».
Loading...
