Читати онлайн «Старосвітські батюшки та матушки» Іван Нечуй-Левицький

Старосвiтськi батюшки та матушки
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Нечуй-Левицький

СТАРОСВІТСЬКІ БАТЮШКИ ТА МАТУШКИ



Широко розкинулось село Вiльшаниця, недалеко од Росi, по зелених горбах та долинах. Серед села в долинi лиснiв довгий ставок. Коло самоi греблi проти млина на пригорку стояла стара дубова церква з п’ятьма банями, а коло неi, неначе вгнiздившись в густому вишнику, стояла ще старiша за церкву, присадкувата, широка дзвiниця з стовпчиками навкруги. Проти церкви через дорогу була оселя вiльшаницького священика; за старим домом зеленiв старий садок. І пригорки, й довгi долини, й зеленi левади в вербах понад ставком – усе зеленiло й лиснiло на веселому сонцi, а бiлi чистi хати скрiзь бiлiли в садках, нiби чиясь вередлива рука, граючись, розкидала iх в поетичному безладдi по горбах та долинах.

На пiвдень за пологими левадами та сiножатями, за купами вiльхи та верболозу, проти синього неба ясно вирiзувалась ламана смуга горяного берега Росi. По горах та западинах мрiли лiси; помiж лiсами нiби тонули в срiбнiй iмлi то там, то там села, блищали хрести на бiлих банях церков, мрiли на пригорках бiлi хати. Високий берег, оповитий прозорим туманом, мрiв в далечинi, неначе поетичний мiраж в прозорому синьому небi.

Дiя дiялась в двадцятих роках ХІХ вiку. Було лiто. Вже зайшли жнива. Вже настав гарячий робiтнiй час. Стояла година, ще й до того був будень, – а в дворi й за двором в священика стовпилась сила народу: в Вiльшаницi тiльки що поховали старого священика, Петра Моссаковського. Уся громада зiйшлась в його двiр на поминальний обiд.

Усе широке подвiр’я суспiль було заставлене не столами, а дошками, покладеними на пеньках та окоренках. Вподовж цих дошок сидiли долi довгими рядками парафiяни покiйного панотця. За подвiр’ям стовпилась сила дiтей, хлопцiв та дiвчат i заглядала в двiр через тин. Дiти повилазили на тин i обсiли його, неначе горобцi. На городi палало трое багаттiв, а кругом iх вештались молодицi, сновигали баби. В легенькому диму од багаття було видно з десяток здорових золiйникiв та горшкiв з усякою стравою для обiду. Незабаром молодицi почали насипати в здоровi миски та яндоли страву й ставили по дошках; другi виносили з хати в ряднах i розкладали по столах покраяний на скибки хлiб та книшi.