Читати онлайн «Справа «Про страчений одяг»» Борис Крамер

Справа «Про страчений одяг»
Борис Крамер


До районного прокурора звертаеться начальник мiлiцii полковник Ковтун. Хтось порiзав кiтель i пiдкинув пiд хвiртку. Прокурор доручае слiдчому Нагорняку вияснити, хто й навiщо це зробив. Слiдчий разом з опером Михайлом Чорним починають розплутувати клубок. Виявляеться, порiзаний одяг пiдкинули не тiльки полковнику. А ще трьом чоловiкам, якi при загадкових обставинах загинули.





Борис Крамер

Справа «Про страчений одяг»





1


Ранок видався звичним i не вiщував несподiванок – Олексiй Олексiйович на планерцi стукав колiньми пiд столом, скидався, як норовливий кiнь, якому випало тягти важку борону, буркотливо нарiкав на безглуздi верхи, якi замiсть того, щоб реформуватись, чiпляються до кожноi лiтери, воловодять, щодень вимагають звiтiв про наступальнi операцii на фронтi боротьби з корупцiею, наче та корупцiя сама зазирае у вiкна та закликае: «упiймай мене», а вони лiнуються хапнути ii, бо нема як, треба звiти та iнформацiйнi довiдки писати – святився б гурток, якби не чортова з’iжа. Насамкiнець прокурор вичавив iз себе звичне: хоп-хоп-хоп, алюр три хрести – i вiдпустив з очей геть.

Артем Нагорняк тiльки сiв до паперiв, тоскно зiтхаючи, бо писати звiти – це кара Божа, краще вiд пiдлоги вiджиматись; як у дверi зазирнула секретарка Мар’яна i проспiвала голосом Робертiно Лореттi:

– Яма-а-айка!..

Щуплява дiвчина сьогоднi була у повнiй бойовiй готовностi – кольорова блузка й обвислi штани, що тiсно приставали на худих сiдничках, губи хижо червонiли помадою. Вона нiколи не хандрить, не падае духом, не розпускае нюнi, тримае нiс за вiтром i завжди вгадуе бажання й порухи начальства. Прямо природжена сторожа з передбанника.

– Ти чого така розбитна?.. – пiдморгнув до неi слiдчий. – Хтось замiж покликав?..

– Іди!.. Там тебе полковник Ковтун чекае, – злорадно повiдомила секретарка. – Гуде, як лiтак у небi!..

– Де чекае? – удав дурного Нагорняк.

У них iз начальником мiлiцii взаемна антипатiя: зi старого пса завжди скачуть навсiбiч кусючi блохи.

– В Олексiя сидить!.. І матюкаеться!.. – округлила вiдретушованi очi Мар’яна. – Вуха в’януть…

– А ти не притуляй iх до дверей, – порадив спiвчутливо Артем.