Слово про Ігорів похід
Героїчна поема
Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід.
Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було.
Коли Боян, цей віщий соловейко,
Співав комусь осанну величальну,
То білкою носився по деревах,
Землею — сірим вовком, а в підхмар'ї
Орлом могутнім клекітно ширяв.
Згадавши про усобиці колишні,
Пускав він десять соколів на зграю
Прекрасних лебедів, що линули вгорі,
І князеві, чий сокіл найспритніший,
Він пісню попереду дарував.
Співав хвалу старому Ярославу;
Або Мстиславу, мужньому із мужніх,
Який зарізав велетня Редедю;
Або Роману, сину Святослава...
Так, мовби десять соколів, на струни
Пускав він віщі пальці, й рокотали
Самі ті струни — славили князів.
Почнемо з Володимира. Й розкажем
Про Ігоря, що вигартував розум
Неміряною силою своєю
І вигострив відвагою, як меч.
Повідаєм, як, сповнившись завзяття
І болю за страждальну рідну землю,
Одчайний князь полки свої хоробрі
На землю Половецькую водив.
Бояне, соловію днів минулих!
Якби ж похід цей ти ощебетав,
Стрибаючи по дереву уяви,
Злітаючи думками попід хмари,
Сплітаючи у пісню сущу славу
Й сягаючи Троянових часів!
Ти б заспівав про Ігоря:
"Не буря несе над степом соколів —
Вороння летить до Дону, чуючи біду".
Або почав би, Велесів нащадку:
"Іржання коней чути за Сулою,
Б'ють дзвони в Києві, у Новгороді сурми
Похід скликають, стяги над Путивлем
Загравами тривожно лопотять..."
Жде Ігор брата милого в Путивлі.
Примчав і мовив Всеволод буй-тур:
"Один ти в мене, Ігорю, мій брате;
Порада і розрада ти моя!
Сідлай же, князю, коні свої бистрі,
Бо вже мої осідлані стоять
Попереду під Курськом, наготові.
Мої куряни — воїни умілі:
Під трубами сповиті, із шоломів
Напоєні й згодовані зі списа;
Дороги та яруги їм відомі;
В них луки пружні, повні сагайдаки
І шаблі гострі — волос перетнуть.
Вовками скачуть в полі і шукають
Собі та князю слави й перемоги!.."
На сонце Ігор глянув і жахнувся —
Все військо враз покрилося пітьмою!
І мовив Ігор: "Браття і дружино!
Забитим краще буть, ніж полоненим.
Тож сядьмо, браття русичі, на коней,
Щоб глянуть на великий синій Дон!.."
Й таку незборну Ігор мав жадобу
Дістатись Дону, спробувати Дону,
Що геть йому знамення заступила.
Loading...
