Читати онлайн «Скривджені й нескривджені» Іван Нечуй-Левицький

Скривдженi й нескривдженi
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

Скривдженi й нескривдженi


Легенда iндуська





I


Був пишний майський вечiр. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело ii навкруги золотим, лиснячим обручиком. Сине небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морi. На небi подекуди плавали бiлi хмарки, як бiлi лебедi, i неначе гралися й розкошували в темному повiтрi. Небо на заходi неначе смiялось, помальоване делiкатними веселими фарбами. Покроплена майським дощиком земля нiби дихала пахощами весняних майських квiток. Якась делiкатна, нiби дiвоча, краса була розлита в тих пишних та делiкатних бiлих, опалових, синiх та рожевих фарбах та сутiнках неба. Зiрниця зiйшла на небо й нiби гуляла по рожевих хмарах. Тихий рожевий свiт обливав ii чудове, матово-бiле лице та руки, одслоненi до плечей, неначе виточенi з слоновоi костi. Великi чорнi очi блищали, як зорi. Чорнi густi коси вилися локонами по бiлих плечах. На головi в неi блищала гiрлянда з троянд. Ясно-зелена сукня спускалася на хмари i була вся повита пишними гiрляндами та букетами з рож та нарцисiв. Зiрниця тихо ступала по хмарках бiлими нiжками, i за слiдом ii нiг хмари вкривались неначе рожами та бiлими лелiями.

Саме в той час з пiвдня небо почорнiло, неначе з неба до самоi землi впала завiса з темно-сизого сукна. Над тiею темною завiсою несподiвано висунувся на небо довгий, блiдо-сизий гребiнь хмар, нiби верхи високих гiр несподiвано виросли з землi i гордо пiднялись в ясне небо. Сонце кинуло замираючi промiння. Довгий гребiнь зачервонiв, як червона мiдь, подекуди облита кров’ю. Верхи хмар запалали пекельним свiтом. Над хмарами спахнула веселка i увiгналась в середину неба гострим кiнцем. На чорному фонi неба заблищали стрiлами блискавки; загуркотiв в хмарах грiм. На хмарах з’явився чорний баский кiнь з огняними очима. На конi сидiв Іван Громовик в червоному убраннi. Його гарне смугляве лице свiтилось червонястим одлиском од хмар. Щоки аж палали рум’янцем. Великi блискучi очi сипали нiби iскрами. Іван Громовик катав конем по хмарах. Кiнь басував, неначе грався на хмарах, з-пiд копитiв сипались на хмари iскри й звивались блискавками.