Читати онлайн «Сходовий майданчик» Яна Юріївна Дубинянська

Сходовий майданчик
Яна Дубинянська


Бiльшiсть героiв роману вважають, що машина, винайдена старим, безнадiйно закоханим професором, здатна здiйснити iхнi найзаповiтнiшi бажання. Може, вам теж так здаеться? Дiйсно, якщо ваше почуття – любов чи ненависть, заздрiсть чи каяття, страх або ностальгiя – достатньо сильне, машина здатна сумiстити ВАШ життевий простiр iз простором ТОГО (чи ТІЄЇ), на кого це почуття спрямоване. На сходовому майданчику з’являться новi дверi – хай насправдi вони на iншому боцi земноi кулi. Просто перетнути сходовий майданчик. Просто прочинити дверi, за якими вона нарештi вiдбудеться – та едина, довгоочiкувана зустрiч, що переверне все життя. Чи ви впевненi, що це i е здiйснення бажань? Переклад з росiйськоi Ярослава Мишанича.





Яна Дубинянська

Сходовий майданчик





ЧАСТИНА ПЕРША





РОЗДІЛ І


Лишалося тiльки кинути авто й тiкати в лiс – що вiн i зробив. Темна стiна хаосу сплутаного безлистого гiлляччя здавалася суцiльною i геть непрохiдною. Ноги, тiльки-но вiн вийшов з машини, по кiсточки вгрузли у масну липучу багнюку. Вiн кинувся вперед, намагаючись продертися кущами, заховатися в темрявi. Лiва нога вплуталась у невидимий зашморг кореня чи поваленого дерева, чоловiк втратив рiвновагу i, впавши обличчям у гостре галуззя, кудись покотився несподiвано крутим схилом. Переплетене вузлами корiння i гiлки уповiльнили падiння, вiн пiднявся було на ноги – i знову впав у багнюку, змiшану з торiшнiм листям.

Там, згори, шосе освiтилося автомобiльними фарами. Вiн почув вищання гальм, а потiм короткий стук гороху об стiну – автоматну чергу. Вони зрешетили його авто, але далi чомусь не поiхали. Вiн принишк, напружено ловлячи кожен звук. Здаеться, вiдчинилися дверцята… Вийшли поглянути на його труп. Зробити контрольний пострiл. Пiд рукою трiснула гiлка, i вiн завмер, – хоча почути це там, на шосе, вони, звичайно, не могли. Навiть вiн, як не старався, майже нiчого не чув, – хоча, зрозумiвши свою помилку, тi, що нагорi, навряд чи мовчали. Якийсь час вiн лежав зовсiм непорушно, вiдчуваючи, що поволi занурюеться у рiдку грязюку. Нарештi, з боку шосе почувся шум автомобiля, що вiд’iздив. А за декiлька секунд нiчну темряву розiрвав слiпучий спалах – гуркiт вибуху почувся на мить пiзнiше.

Вiн тихо пiдвiвся, спираючись об нерiвний стовбур дерева.