Читати онлайн «Сестри-вампірки 1» Надя Фендріх

Сестри-вампiрки 1
Надя Фендрiх


Дака й Сильванiя – сестри. Але незвичайнi. Вони напiвкровки, адже iхнiй тато – вампiр, а мама – звичайна жiнка. І таке життя серед вампiрiв у Трансiльванii iм надзвичайно подобалося… поки мама одного разу не захотiла переiхати до Нiмеччини, у свiт людей. Тепер дiвчатка змушенi ходити до звичайноi школи, не вирiзнятися серед однолiткiв i в жодному разi не видавати свiй секрет.





Надя Фендрих

Сестри-вампiрки





Незвичайнi мандрiвники


Автобан мiж Трансiльванiею та Нiмеччиною занурювався у нiчну пiтьму. Лише зрiдка тишу порушував гуркiт колiс. Пасажири тих нечисленних машин, що неслися автобаном, спали – але тiльки не водii, звiсно!

Не брав сон тiеi ночi й мешканцiв старезноi вантажiвки з вовчою головою на капотi й надписом «Трансiльванiя Шпедицонська». Рiч у тiм, що це був не зовсiм звичний автобан i, окрiм людей, на ньому можна було зустрiти найсправжнiсiньких вампiрiв. А який вампiр, що бодай трохи шануе себе, вiдмовиться вiд кiлькох крапель солодкоi кровi якоi-небудь гави-здобичi й надасть перевагу нiчному сну замiсть полювання?

Однак Мiхаю Цепешу, дванадцятому за старшинством синовi найдавнiшого i найшляхетнiшого вампiрського роду, було не до полювання. Цiеi ночi вiн вiз дружину та доньок до Нiмеччини, де вони мали знайти нову домiвку.

Мiхай Цепеш народився 2676 рокiв тому в самому серцi Трансiльванii – краiни зловiсноi, але такоi прекрасноi! За все свое життя вiн лише зрiдка залишав рiдну землю, i щоразу розлука з нею боляче ранила його вампiрське серце. Вiн не уявляв свого життя без каменястих гiр, гуркоту рiчок, дрiмучих лiсiв, заселених вепрами. Неперевершеними… Такими соковитими… Мiхай провiв кiнчиком язика по довгих гострих iклах i запустив руку в синяво-чорне волосся. Вiд спогадiв про дичину у нього потекла слина, а отже, слiд негайно пiдживитися. І оскiльки вепра поряд не було, довелося задовольнитися жменькою рiдноi землi i шматком кров’янки, яку Мiхай купив у крамничцi свого старого друга – м’ясника Сангрази.

Втамувавши голод, чоловiк щосили натиснув на педаль газу, адже вантажiвка йшла аж нiяк не впорожнi, а тягла за собою «Дачiю» гiрчичного кольору. Цей старенький сiмейний автомобiль Мiхай так вiддано любив, що рiшуче вiдмовився переiжджати без нього.