Сестра
Марко Вовчок
«Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам'ятаю. Тiльки менi наче сниться, що хитав мене хтось у колисцi i спiвав надо мною тихесенько.
Як поховали панiматку, батько не хотiв удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь ii прийняв, нехай уже дiточки господарюють!»
Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рiвно, i брата й мене. Жили ми при достатку, всього було доволi; що, було, собi задумаю, те й зроблю: все менi вiльно було. Що яке-то мое дiвування було розкiшне й веселе, то й згадать любо!..»
Марко Вовчок
Сестра
І
Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам'ятаю. Тiльки менi наче сниться, що хитав мене хтось у колисцi i спiвав надо мною тихесенько.
Як поховали панiматку, батько не хотiв удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь ii прийняв, нехай уже дiточки господарюють!»
Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рiвно, i брата й мене. Жили ми при достатку, всього було доволi; що, було, собi задумаю, те й зроблю: все менi вiльно було. Що яке-то мое дiвування було розкiшне й веселе, то й згадать любо!
Нехай мiй батенько царствуе!
Погуляла дiвчиною рокiв зо три; сватають мене. Я все не хочу. а батько не силуе, хоч там якi були й багатi, й пишнi женихи. Аж ось послав i менi господь до пари й до любовi. Мiй жених був хороший такий, господи! Чорнявий, ставний… Так-то вже я його сподобала! Тiльки й на думцi, що Павло; як би то хутче побачитись! А вiн не з нашого села був, геть iз чужого. Побачу – й веселенька, а не побачу, то такий уже сум мене вiзьме, такий жаль обiйме, що й свiт менi не милий!
Спiзниться вiн на гуляннячко, я й очi виплачу. «Може, – думаю, – в його друга е дiвчина». Коли так по Семенi, другого дня, i не сподiвалась, i не снилось менi, та й посватався вiн. Батько поблагословив. Дарма що чужестороннiй, та господар був добрий такий, хазяйствував, що й на сторонi його всяке знало.
Привiз мене чоловiк на свое господарство. Боже мiй милий! Як-то жили ми любенько! Та не дав йому господь довгого вiку… Тiльки всього два роки була я за ним. Такий вiн був люб'ячий до мене! В хату то й заглянуть весело: як у вiночку. Сидимо, робимо чи так говоримо, усе собi вкупцi.
Коли тут – лихо менi тяжке – рознедужався Павло мiй.
Loading...
