Читати онлайн «Серед степів» Панас Мирний

Серед степiв
Панас Мирний


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Серед степiв» Панаса Мирного – лiричний нарис, для якого характернi iмпресiонiстичнi елементи***. Автор акцентуе увага на почуттях героя, який, лишившись наодинцi з природою, захоплюеться ii красою i гармонiею. Перу Панаса Мирного належать й iншi твори, написанi у жанрi малоi прози, зокрема, «Палiйка», «Морозенко» тощо.





Панас Мирний

СЕРЕД СТЕПІВ



Присвячуеться моему давньому спiльниковi І. Бiликовi


Доводилося вам iздити пiзньоi весни чи раннього лiта по Украiнi? Мiряли ви ii безмiрнi шляхи зелених та рiвних степiв, де нiщо не забороняе вашим очам вимiряти iх i вздовж, i вшир, i впоперек, де однi тiлько високi могили нагадують вам про давне життя людське, про боi та чвари, хижацькi замiри та кривавi сiчi, де сине небо, побратавшись з веселою землею, розгортае над нею свое блакитне, безмiрно-високе, безодньо-глибоке шатро; де тоне ваш погляд у безкрайому просторi, як i ваша душа – у безмiрнiй безоднi того свiту та сяйва, синьоi глибини та сизо-прозороi далечизни?.. Якщо вашим очам доводилося хоч раз бачити все те, то не забути вам того довiку.

Ось ранок… Ясний та погожий ранок пiсля короткоi ночi. Зiрочки кудись зникли-пурнули у синю безодню блакитного неба; край його горить-палае рожевим огнем; червонуватi хвилi ясного свiту миготять серед темноти; понад степом вiе ii послiдне зiтхання; положистi балки дрiмають серед темноi тiнi, а високi могили виблискують срiбною росою; пiднiмаеться сизий туман i легесеньким димком, чiпляючись за рослину, стелеться по землi… Тихо, нiщо не шерхне, нiщо не писне… Ось зразу шугнуло свiтом, наче хто торкнув головешку, що, догоряючи, тлiла, – i сизе полум'я вiхтем знялося вгору серед червоного жару. Вiтрець легенький дихнув; поблизу в травi засюрчав коник; десь далеко ударив перепел, а там над шляхом понеслась-полилася, наче срiбний дзвiночок, жайворонкова пiсня. Недалеко вiд неi розкочуеться друга; перепели в травi розпочали перегукування; коники один перед другим навперейми сюрчали… Рушився бiльший вiтрець i пiшов-похилив по травi, котячи непримiтну хвилю, виграючи срiбною росою… Ще наддало свiту; ще раз кинуло з-за гори рожевим огнем; крайнеба, мов кармазином вкрите, мигоче, пашить, мов личенько сором'язливоi дiвчини.