Читати онлайн «Сентиментальна історія» Микола Хвильовий

Сентиментальна iсторiя
Микола Хвильовий


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Сентиментальна iсторiя» Миколи Хвильового – психологiчна новела, в якiй автор порушуе актуальну тему знецiнення загальноприйнятоi моралi в новому суспiльствi***. Головна героiня твору Б’янка вiдчувае себе не такою, як всi, бо вона зберiгае свою дiвочу цноту, що стае предметом насмiшок зi сторони iнших людей. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.





Микола Хвильовий

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ





І


…Вiкно було чорне, як атрамент, але по темних садках уже брiв тихий провiнцiальний свiтанок.

«Ну, пора», – подумала я й вийшла з кiмнати.

Бiля ганку стояла пiдвода, i ледве чутно iржав кiнь. Мама плакала й казала, що я зовсiм неможливо поводжуся з нею. Ну, навiщо, мовляв, iхати кудись у невiдомий край? Ну, навiщо? Мама прожила свiй вiк у чотирьох стiнах нашого бiленького домика, i для неi все, що простягаеться далi Загадайського мосту, все було темною й страшною загадкою. Я поцiлувала маму й сказала iй, що я все-таки не можу зостатися дома. Невже вона не уявляе собi, як мене тягне в даль? Невже вона бачить тут самодурство. Пам'ятаю, я схопила ii в обiйми й майже простогнала:

– Моя ти милуська! Милу-усько!

Мама перелякано подивилася на мене i ахнула. Тодi я зареготала й ще раз поцiлувала ii. Потiм узяла букет квiтiв iз нашоi маленькоi оранжереi й сiла на пiдводу. Золотий пiвник злетiв на флюгер i голосно закукурiкав. Провiнцiальний домик, ганок i мама з тоскою подивилися на мене. Я сказала iхати. Потiм упала на свiже пахуче сiно i вже сказала сама собi: «Навiки». Я прикусила губу й так боляче, що аж сльози покотилися менi по щоцi. Але хiба можна було вiдмовитися вiд цiеi поiздки?

Пам'ятаю дитинство, його передчуття й неясну тривогу. Коли менi було щось бiля шести рокiв, я сама тягла маму до церкви, щоб стати десь у темному закутку й прислухатися до таемного шамотiння.

Бабуся розповiдала менi про катакомби, i здавалось, що я стою в катакомбах.