Читати онлайн «Сага про…» Людмила Когут

Сага про…
Людмила Когут


Кожна людина, як дерево, мае корiння. Це корiння – ii родина. Роман «Сага про…» – своерiдна мандрiвка словом крiзь глибини родинноi таемницi. Вiчна тема – життя i смерть, кохання i зрада, пошук iстин i переживання. Крiзь сюжетну канву роману читач доторкаеться до рiзних граней суперечливого життя всiх членiв великоi родини. Книжка стане добрим другом i порадником для кожного, хто опинився в тенетах родинних проблем. Автор спонукае задуматися над своiм життям, нагадуе кожному, що найбiльша таемниця для людини – вона сама: ii любов i ненависть, сила i слабкiсть, мудрiсть i невiглавство. У романi виразно проступае авторська позицiя: життерадiсний оптимiзм, вiра в добро. Роман не залишить байдужими вашi серця i душу.





Людмила Когут

Сага  про…


Ходив у рай – провiдав маму.
Воно й неважко йти туди:
Вхиляй у сад низеньку браму,
Лягай пiд яблуню i йди.
Дорога свiтлом перевита,
Овита китицями зiр,
Комети, мов колосся жита,
Чи вiдблиски вогнистих лiр.
Чужого мало, все знайоме
І постать мамина й хода,
І руки, тихi вiд утоми,
І очi, сивi, як вода.
«Ти як сюди дiстався, сину?
В яку загнав себе бiду?»
«Не бiйтесь, мамо, я не згинув –
Заснув я в нашому саду».

    Богдан Стельмах




Частина 1. Поминки


Ми незнаемо, що таке життя,

то чи можемо ми знати, що таке смерть?

    Конфуцiй






…Прожите, що пролите, – не повернеш. Важкий спомин гострим цвяхом колов ii серце i не залишав збентежену душу. Лежала в лiжку поруч iз чоловiком, який також ще не стулив ока, хоча був стомлений трагiчними подiями останнього тижня, а ще переповнений ii розпачем i сльозами. Думки, що блукали в головах, були одна химернiша вiд iншоi. надворi вже зорiло, i минулий вечiр здавався божевiллям. Вони все нiяк не могли повiрити в те, що сталося.

…Дев’ять днiв тому вдосвiта раптово задзвонив телефон. Занадто раннiй для недiлi, вiн не вiщував нiчого приемного. Люба рiзко схопила слухавку, обпечена цим тривожним звуком. телефонувала мамина сусiдка:

– Любцю, ти тiльки не хвилюйся! Я сьогоднi вночi дивлюсь, а у вас в хатi свiтло все горить та й горить, тож я i думаю, що ж так довго може робити Миколаiвна, як би то зимою, то б перевiряла зошити, а зараз лiто.