Читати онлайн «Сафарі на щастя» Світлана Талан

Сафарi на щастя
Свiтлана Олегiвна Талан


Золота письменниця Украiни
Ростислав майже не звертав уваги на закохану по вуха Марусину. Вiн погрався з ii почуттями, пiшов до армii i повернуся з iншою дiвчиною. Принижена зрадою та вщент розбита Марусина, покинувши все, поiхала до Данii на заробiтки, щоб повернутися сильною, самодостатньою, успiшною.

Ще ранiше сестра Марусини Ореста виiхала в Данiю i, здаеться, знайшла там свое жiноче щастя. З надiею на краще туди ж вирушила Любаня – сусiдка Марусини.

Три жiнки, зрадженi найдорожчими людьми, стануть одна для одноi янголами-охоронцями. Бо кожна мае хай i обпаленi, проте мiцнi крила. Три жiнки, що шукали щастя, опинилися над прiрвою. Та не для того, щоб упасти, а щоб злетiти.





Свiтлана Талан

Сафарi на щастя


Щиро дякую цiлеспрямованiй дiвчинi Марii Н.,

яка подiлилася своею життевою iсторiею



Менi снилась дорога. Дорога – i все.
Нi куди, анi звiдки, – не знаю, не знаю.
Просто снилась дорога, – нi шлях, нi шосе,
А дорога й дорога, – iду й проминаю.

Тiльки десь нiби вогник далеко в степах.
Може, мати стоiть на нiмому порозi.
Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.
Може, просто дорога. Дорога в дорозi.

    Лiна Костенко

Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»








Авторка фото Інна Стельмах

Модель Марiя Новiк








© Талан С. О., 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021



.



Марусина угледiла вiльне мiсце в лаунж-зонi аеропорту Копенгагена, сiла так, щоб видно було злiтну смугу, поглянула на електронний годинник на стiнi: до вильоту ii лiтака в Бориспiль залишалося три години. Дiвчина могла б приiхати в аеропорт пiзнiше, але навмисно прибула заздалегiдь, бо залишатися вдома вже не мала сил. Сама згадка про те, що за кiлька годин буде вже в Украiнi, ступить на рiдну землю, побачить маму й тата, змушувала трiпотiти кожну клiтинку тiла, а серце наповнювала приемним щемом.

«Як же я скучила за Батькiвщиною, за рiдними людьми, за своiм селом!» – подумала вона й зiтхнула.

Марусина знала, що надвечiр уже буде в рiднiй Березiвцi, сидiтиме за столом на своему улюбленому мiсцi – бiля вiкна навпроти батька, – а мама метушитиметься, накриваючи на стiл.