Читати онлайн «Ромео. Історія з книги «Месопотамія»» Сергій Жадан

Ромео. Історiя з книги «Месопотамiя»
Сергей Викторович Жадан


Месопотамiя
«Два роки тому я вiдчував, як серце щоранку будить мене зi сну, говорячи: давай, прокидайся, ми втрачаемо час. Скiльки можна спати, пiдштовхувало воно, пiдстрибуючи на мiсцi, давай, ми пропустимо все цiкаве. Я прокидався й вибiгав на вулицю, i жодне з див не могло б мене тодi оминути. Два роки тому я рвав повiтря легенями й був певен, що за найближчим рогом на мене чекае щось неймовiрне – вогнi, салюти й святковi оркестри. І хоча там насправдi на мене не очiкувало нiчого, крiм весняних протягiв, це аж нiяк не бентежило. Двадцять рокiв – той вiк, коли диявол приходить до тебе, аби поскаржитися на життя. Усе зав’язано на тобi, вiд тебе вимагаеться лише поменше спати. І користуватися презервативами. Все iнше обов’язково з тобою станеться. І станеться саме так, як ти цього хочеш. Хочеш ти цього чи не хочеш».





Сергiй Жадан

Ромео

Історiя з книги «Месопотамiя»



Два роки тому я вiдчував, як серце щоранку будить мене зi сну, говорячи: давай, прокидайся, ми втрачаемо час. Скiльки можна спати, пiдштовхувало воно, пiдстрибуючи на мiсцi, давай, ми пропустимо все цiкаве. Я прокидався й вибiгав на вулицю, i жодне з див не могло б мене тодi оминути. Два роки тому я рвав повiтря легенями й був певен, що за найближчим рогом на мене чекае щось неймовiрне – вогнi, салюти й святковi оркестри. І хоча там насправдi на мене не очiкувало нiчого, крiм весняних протягiв, це аж нiяк не бентежило. Двадцять рокiв – той вiк, коли диявол приходить до тебе, аби поскаржитися на життя. Усе зав’язано на тобi, вiд тебе вимагаеться лише поменше спати. І користуватися презервативами. Все iнше обов’язково з тобою станеться. І станеться саме так, як ти цього хочеш. Хочеш ти цього чи не хочеш.



Я приiхав сюди наприкiнцi травня. Вiд вокзалу пiшов пiшки. Речей мав мало: шкiряний рюкзак iз парою футболок та старим ноутом, термос iз коньяком, який не встиг допити в дорозi. Джинси, кеди, ядучо-зелена сорочка – я приiхав надовго. Щоденнi пробiжки робили мiй крок легким i невагомим, зачiска робила мене схожим на вокалiста бонi ем у кращi iхнi часи, сонце щедро вiдбивалося вiд темних окулярiв на пiвобличчя. Я був зiркою, i на мене не можна було не звернути увагу. Принаймнi так я собi все це бачив.