Читати онлайн «Рік Потопу» Марґарет Етвуд

Рiк Потопу
Маргарет Етвуд


Адам Перший, лiдер Божих Садiвникiв, провiстив Безводний Потоп – Божу кару, що мае знищити людство. Разом зi своiми прибiчниками вiн з останнiх сил намагаеться врятувати цей приречений свiт. Тут пануе Корпорацiя, облаштовують своi ницi оборудки безпринципнi КорпБеКошники та корумпована влада, розквiтае буйним цвiтом генна iнженерiя, а природа й навiть сама людина стае конструктором, у якому заввиграшки можна змiнити будь-яку деталь.

І от пророцтво збулося. Серед тих небагатьох, хто вижив пiсля катастрофи, двi жiнки – Рен, молода танцiвниця закритого клубу для чоловiкiв, i Тобi, одна з Божих Садiвниць. Вони прагнуть дiзнатися, чи врятувалися iхнi друзi, рiднi, коханi. А що, як загибель не гiрша за перспективу життя у свiтi пiсля Потопу? Кожен шукае i знаходить своi вiдповiдi.





Маргарет Етвуд

Рiк Потопу


Для Грема i Джесс



© O.W. Toad, Ltd, 2009

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2021









Сад


Хто Сад цей доглядае,
Чарiвну цю принаду?
На цiлий свiт немае
Розкiшнiшого саду.

У нiм Створiння Божi
Не знали зла нi лих —
Та Шкiдники ворожi
Накинулись на них.

Тут квiтнули Дерева
І врунились плоди —
А нинi тут вируе
Лише пiсок рудий.

Була Вода – а нинi
Калюжа морова.
Жоднiсiнька пташина
Тепер тут не спiва.

О мiй нещасний Саде,
По тобi плач гiркий,
Аж доки не зарадять
Тобi Садiвники.

    З Усного Пiсенника Божих Садiвникiв[1 - Тут i далi пiснi в перекладi Івана Андрусяка.]



Рiк Потопу





1. Тобi



Рiк двадцять п’ятий, рiк Потопу

Раннього ранку Тобi пiдiймаеться на дах, щоб побачити схiд сонця. Бере iз собою держак вiд швабри, аби втримати рiвновагу: лiфт уже певний час не працюе, а заднi сходи слизькi вiд вологи, тож коли вона посковзнеться i впаде, нiхто ii не пiднiме.

Із першим напливом спеки над смугою дерев, що вiддiляють Тобi вiд спорожнiлого мiста, здiймаеться туман. Повiтря пiсля дощу слабко пахне паленим, карамеллю, смолою, згiрклим барбекю, а ще спопелiлим i водночас масним духом згорiлого смiтника. Покинутi вежi оддалiк скидаються на древнi кораловi рифи – бляклi, безбарвнi, позбавленi життя.

А все-таки життя тривае.