Читати онлайн «Редактор Карк» Микола Хвильовий

Редактор Карк
Микола Хвильовий


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Редактор Карк» Миколи Хвильового – новела, в якiй звучить типовий для творчостi письменника мотив: розчарування у романтицi революцii***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.





Микола Хвильовий

РЕДАКТОР КАРК


І Белий, i Блок, i Єсенiн, i Клюев —
Росiя, Росiя, Росiя моя.
Стоiть сторозтерзаний Киiв
І двiстiрозiп'ятий я.

    П.ТИЧИНА

Связан я узловыми дорогами,
На которых повесилась Русь,
На которых трактиры с острогами
Хоронили народную грусть.

    В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ




І


На стола поклав бравнiнга й на нього дивився тривожно – редактор Карк. Згадав: холодний ранок – 1905 року чи 1906, тодi гiмназистом був; це було вчора: учитель, а потiм учень, а потiм iх ховали в той ранок, у холодний, i днi йшли сiрi, сiрi – мабуть, того холодний. Гiмназiяльна церква й пiп iз жiночим обличчям. Повiтове мiсто, болото, гуси, хмари й цвинтар на горi.

Кожний бравнiнг мае свою iсторiю криваву i темну – у нас, на Украiнi, сьогоднi: 3 березня року нашого п'ятого… а взагалi – 1922. Як довго як курс нашого карбованця, як товарний потяг у момент вiдступу в невiдомiсть – i вогкий день, i на деревах жовтi сльози, а бiля дерев танок умирання – листя, а бiля вокзалу метушаться сiм'i комунiстiв, а iх не беруть.

Дехто не встиг сiсти, i iх ловили по селах… Мого товариша жiнку зловили, а потiм згвалтували, i вона стала дурненька.

Кожний бравнiнг мае свою iсторiю: темну, як духовне нутро окремоi особи…

Історiя бравнiнга така: лiс, дорога, втiкачi, вороги, i хати, i дерева, i всiм байдуже, вже дихати не можна, горять груди i згорають-згорають… Пострiл… Темна iсторiя. У буржуа вiдбирали бравнiнги, i вони плакали, а потiм у нас одбирали, i ми не плакали – не iронiя! – а може, хто й плакав… Чого одну людину шкода, а до тисячi мертвих байдуже? Почуття колективiзму нема – це не з «азбуки комунiзму», провiрте!

Проте це не щоденник – це справжня сучасна новела.