Читати онлайн «Пудель» Микола Хвильовий

Пудель
Микола Хвильовий


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Пудель» Миколи Хвильового – сатирична новела, в якiй автор порушуе проблему вбивства революцiею людських почуттiв***. Головний герой твору Сайгор звик бачити у жiнцi лише робота певноi професii i не здатен зрозумiти ii тонку сутнiсть. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.





Микола Хвильовий

ПУДЕЛЬ





І


Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв'яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузковоi маси.

На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеi. Потiм i вiн одiйшов убiк. – Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.

На двадцять крокiв уперед iшли – мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з «Не ридай») i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя – невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент – органiзатор вечора.

Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi «Зелений Гай», сьогоднi, «на користь». Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.

Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.

Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. І коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.

Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. І говорив – потiм – про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. І знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.

Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.