Читати онлайн «Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю» Іван Драч

Публiцистика: вибранi статтi, iнтерв’ю
Іван Федорович Драч


Ім’я Івана Драча (нар. 1936 р.) вiдомо не тiльки в Украiнi, але й далеко за ii межами. Поет, кiносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадсько-полiтичний дiяч, перший голова Народного Руху Украiни, Герой Украiни (2006), I. Драч до того ж мае й величезний публiцистичний доробок.

До видання увiйшли iнтерв’ю, вибранi статтi та есеi Івана Драча, присвяченi знаменитим людям – Г. Сковородi, Т. Шевченку, О. Гончару С. Параджанову, Е. Хемiнгуею, П. Нерудi та багатьом iншим, – в яких яскраво розкрився публiцистичний талант митця.





Іван Федорович Драч

Публiцистика

Вибранi статтi, iнтерв’ю





Поетичний iжак з головою сатира i волоссям кольору витiпаних конопель


Бреде цей поетичний iжак весняними заливними луками Кончi-Озерноi, похиливши лобасту голову, мудруе щось на самотi, стрепенеться, коли вайлуватий Рекс пiднiме на крила диких качок, приголубить – проведе iх стривоженим поглядом i з острахом нашорошить вухо, чи не почуе пострiлу в лугах далеких, бо з кожним пострiлом вiн меншае на свiт, малiе:

На крижня меншаю, на зайчика малого,
Який сховався в мокрому кущi,
І вже немае слiз жалiтись нi на кого.
Менi вночi жалiеться трава,
І дика качка, й перша крапля зiрки,
І лист, i свист – усе неустрiленне,
Усе неубiенне, все живе.

А луки захлинаються вiд великоi води. Кущi верболозу пiднiмають до неба тонюсiнькi гiлочки-палички, немов хлопчаки мiряють дно; ген засвiтилися оченята перших котикiв; рудастий мох уже моститься, аби присмалитися на першому гарячому сонцi…

Тиха спокiйна величавiсть високоi води на просторах застиглоi вiд передчуття бурхливого народження весни Кончi-Озерноi не втишуе душевного неспокою, не гасить лихоi пожежi сумлiння. Уявлялася поетичному iжаковi Велика Вода, яка пiдступае невидимо щомитi, щохвилi до його тимчасового дому:

Забуттям тяжко хлюпае
І докорами праведно грима,

i яку вiн ошалiло накликуе на свою розпанахану самодокорами душу:

Вже по душу залитий
Отою Водою Великою.

Гордий i колючий цей поетичний iжак не даеться в руки, згортаеться в клубок своiх важких мовчань, повсякчасних саморозп’ять на хрестi сумнiвiв i тривог.