Читати онлайн «Примари Пустомитського болота» Василь Тибель

Примари Пустомитського болота
Василь Тибель


Ми нiколи не задумуемося про те, що наш свiт дуже крихкий. Можливо, десь iз глибин Космосу до нас летить смертоносний уламок космiчного льоду, який може стерти все живе на Землi. Про те, що вбивчий снаряд уже запущено, знае тiльки древня цивiлiзацiя, яка живе у пiдземеллях й намагаеться зарадити лиху. Але орден «Чорних саламандр» прикладае неймовiрних зусиль, аби нiхто не вiдвернув трагедii. Здаеться, сплановано все i планетi не минути катастрофи, але iнколи долю людства змiнюють дiти. Чи зможуть двое школярiв уникнути смертельноi загрози, яку несуть в собi жорстокi змовники? Чи вдасться Миколцi i Васильку разом iз товаришами змiнити долю планети? А почалося все iз розритоi могили мiфiчного царя… Автор – лауреат премii iм. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант i лауреат Мiжнародного лiтературного конкурсу «Коронацiя Слова» в номiнацii проза.





Василь Тибель

Примари Пустомитського болота





Пролог. Змова


Тяжкi дощовi хмари чiплялися за верхiвки сосен i вiд того з них хвилями сипав дощ.  Лiсова дорога  розкисла так, що перетворилася на суцiльне мiсиво, та ляпавиця й не думала кiнчатися. У лiсi темнiло. Не дивлячись на пiзню пору, мжичку й холод, в’язкою стежкою йшло двое людей. Закутанi в чорнi плащi, вони видавалися привидами. Обличчя подорожнiх закривали темнi каптури. Пройшовши лiсом добрячий шмат дороги, вони зупинилися перед цегляною огорожею, що стала iм на шляху.  Попереду, в сутiнках виднiлись розвалини старого монастиря; якi в таку пiзню пору на звичайних людей наводили б жах, але, схоже, нашi мандрiвники були не з боязких. Перший, вищий на голову за свого попутника, пiдозрiло оглянувся довкола й, обiйшовши зачиненi ворота, ступив у вилом, певне вiдомий тiльки йому. Другий шмигнув слiдом  за ним. Простуючи вглиб, по зарослiй стежцi, вони пiдiйшли до занедбаного кладовища. Крадькома озираючись, пiзнi подорожнi наблизилися до склепу iз похиленим хрестом. Позеленiлi вiд дощу й часу кам’янi стiни могильноi споруди стояли зарослi бур’яном. Із одного боку чорнiв отвiр. Не довго думаючи, вiдважнi мандрiвники пiрнули  в чималу дiру i, майже, наослiп ступили на гвинтовi сходи.  Внизу, десь  попереду, пробивалося тьмяне свiтло.