Читати онлайн «Пріам у Ахілла» Гомер

Пріам у Ахілла
Гомер

...На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
Там він застав його й друзів, що оддаль сиділи. Лиш двоє —
Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость,
Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він —
їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.
В дім непомітно великий Пріам увійшов і, схилившись,
Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
Руки страшні, що в нього синів багатьох повбивали.
Так, наче муж, що в рідній країні убив чоловіка,
На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши
В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши;
Враз здивувались і інші, одні позирнули на одних.
Тільки, озвавшись, Пріам, благаючи, мовив до нього:
"Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, він стоїть на старості скорбнім порозі.
Може, в цю саму хвилину сусіди й йому учиняють
Утиски, й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, синів породив щонайкращих
В Трої просторій — а нині в живих не лишилось нікого.
Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини,
Решту — інші жінки у моїх породили покоях,
Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
Хто ж був єдиний у мене, що Трою й самих захищав нас,
Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —
Гектор. То ж задля нього й до цих кораблів я ахейських
Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнорідний, —
Рук убивці синів моїх я доторкаюсь губами!"
Мовив це, й пам'ять про батька збудив і викликав сльози.
Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва — той Гектора-людоубивцю —
Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.