Читати онлайн «Поміж ворогами» Іван Нечуй-Левицький

Помiж ворогами
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

Помiж ворогами





I


Перед зеленими святками, в недiлю, горобцiвський батюшка, отець Артемiй Кремницький, добре виспався по обiдi, встав i пiшов через усi кiмнати до зали. В залi на канапi сидiла його жiнка, Сусана Уласiвна, й передивлялась новий номер iлюстрованого великоруського журналу «Нива». Отець Артемiй i його жiнка були вже люде лiтнi. Вiн був високий на зрiст, широкий в плечах, костистий, трошки сухорлявий. З-пiд узенького лоба блищали невеличкi заспанi темно-карi очi, такi блискучi, шо й сон не мiг заслать iх туманом. Над його широкими устами вуса були пiдстриженi високо й рiвно i стримiли над верхньою губою, неначе в клунi стрiха над дверима. Отець Артемiй був нервовий, жвавий i страх не любив, як за борщем або за чаем вуса лiзли йому в рот. Вiн висмикував iх пальцями, одбивався од iх червоним гострим язиком, задирав iх вгору пальцями; а коли вони вже геть-то надокучали, зараз хапав ножницi й спохвату та спересердя пiдтинав iх як можна вище, трохи не пiд самiсiньким носом. Через це вуса в його стирчали над губою, нiби щiтка з товстоi волосiнi. Розкiшнi його коси були розпатланi й завжди насовувались на вуха й на лоб i закривали й без того маленький його лоб.

Отець Артемiй позiхнув i негарно роздявив свого широкого рота, широко розтягнувши поморхлi синюватi губи. Сусана Уласiвна все перегортала номери «Нивы» i навiть не дивилась на свого чоловiка. Вона була поставна, тiлиста, навiть трохи огрядна й важка на ходi; але на ii виду ще й досi було знать слiд давньоi краси. Довговасте, повне лице ii не розплилося й до старостi додержало своi делiкатнi пружки.

Отець Артемiй вже видав замiж три дочки, i видав добре: старшi дочки були гарнi. Четверта дочка Валентина Артемiвна, була теж гарненька, але трохи засидiлась. Гарнi, пiдхожi для неi женихи не траплялись. Старi батьки вже почали трохи задумуваться: iх брав острах, щоб дочка часом не зосталась навiки панною. Валентина ще зараз по обiдi поiхала в гостi в близьке село до своiх приятельок, дочок управителя Шмiдта.

І о. Артемiй, i його жiнка довгенько сидiли й мовчали, неначе й дух затаiли. В покоях було тихо. Навiть у пекарнi було тихо: наймички порозходились по обiдi на гулянку.