Читати онлайн «Поміж двох орлів» Петро Лущик

Помiж двох орлiв
Петро Михайлович Лущик


Петро Лущик народився 1963 року на Львiвщинi. Закiнчив фiзичний факультет Львiвського державного унiверситету iм. Івана Франка. Працюе вчителем фiзики та iнформатики у Сопошинськiй школi. Лауреат конкурсiв «Коронацiя слова» 2003, 2014, 2015 i 2017 рокiв.

У видавництвi «Фолiо» вийшли друком романи письменника «Тамплiери короля Данила», «Ратники князя Лева», «Настане день, закiнчиться вiйна…», «Отроки княжича Юрiя». Бажаючи позбутися «опiки» ненависного управителя, п’ятнадцятирiчний Тарас зголошуеться пiти у вiйсько гетьмана Станiслава Жолкевського. Сам гетьман усупереч своiм переконанням змушений брати участь у московськiй вiйнi. Доля зводить Тараса з iще юним Богданом Хмельницьким, а одного разу вiн навiть рятуе вiд неминучоi смертi майбутнього гетьмана Украiни.

Чим далi просуваеться польське вiйсько в глиб Московii, тим ближчий Тарас до здiйснення заповiтноi мрii – стати крилатим гусаром. Коли ж, здавалося, мета досягнута, вiн повертаеться додому…





Петро Михайлович Лущик

Помiж двох орлiв





1


«Написано в церквi втечi Пресвятоi Богородицi до Єгипту монастиря святих Отцiв Василiан пiд Жовквою року Божого 1609».

Брат Амвросiй поставив крапку, вiдклав убiк перо й побожно перехрестився. Погортавши щойно закiнчену працю, вiн задоволено усмiхнувся. Хоч уже й очi погано бачать, i рука вже не така тверда, але почерк, здавалося, не змiнився вiдтодi, як вiн написав свое перше «Житiе святих». Гай-гай, невже минуло аж п’ятдесят рокiв? Десятки разiв замерзала мiсцева рiчка i стiльки ж скресала ii крига, щоб десь у березнi-квiтнi затопити низовину, що вiддаляла село вiд новозбудованого мiста.

Чесно кажучи, брат Амвросiй дещо злукавив. Немае вже монастиря бiля Сопошина. Давно вже нема. І братii також нема. Вiн залишився сам-один.

Монах важко зiЯтхнув. Так, один. Іншi або похованi на мiсцевому цвинтарi, або переселилися у Крехiв. І досi як чуе про печери Крехова, у старого ченця щемить серце. Нi, вiн, звичайно, радiе вiд того, що на цю землю спустилася благодать Божа, що монахи святого Печерського монастиря оселилися тут, започаткувавши особливе служiння й завидну смиреннiсть. Амвросiй нiколи не бачив цих двох ченцiв, хоч вiдтодi, як вони з’явилися тут, минуло вже чотирнадцять рокiв.