Читати онлайн «Покохати відьму» Константин Когтянц

Покохати вiдьму
Костянтин Когтянц


Новий роман Костянтина Когтянца «Покохати вiдьму» на перший погляд написаний за традицiями героiчного фентезi. Але тiльки на перший погляд! Насправдi автор викладае сюжет так, наче законiв i канонiв жанру взагалi не iснуе. Тут немае демонiв-iмператорiв, герой не здобувае корону, не намагаеться завоювати чи порятувати свiт. Вiн просто покохав жiнку… Однак не звичайну жiнку, а чаклунку. Щоправда, вона, м"яко кажучи, зовсiм не вiдповiдае стандартним уявленням про чародiйок… М'яко кажучи!…





Костянтин Когтянц

Покохати вiдьму





Зауваги перекладача


Стародавнi iспанськi драми зазвичай закiнчувалися словами «Даруйте авторовi його помилки». Як перекладач, я повинен почати з цього прохання.

Якщо Ви, читачу, знайомi з текстами, написаними давно та далеко, – наприклад, середньовiчними китайськими, – то напевно знаете, що такi письмена вимагають примiток мало не до кожного абзацу.

Труднощi, викликанi намаганням поеднати точнiсть з доступнiстю, зростають у багато разiв, коли йдеться не про iншу краiну, хай навiть далеку, а iнший свiт! – i тi мови, граматика яких побудована на принципах, котрi навiть викласти в наших поняттях i то важко.

На додаток до всього, авторовi бiльшоi частини тексту (iм'я якого, до речi, Хайнлорiтайн, для друзiв – Хайнлорi) на момент початку подiй було щось близько чотирнадцяти-п'ятнадцяти рокiв (достеменно вiн i сам не знав). Хайнлорi намагався зобразити подii так, як вiн тодi iх бачив, i викласти iх у тих термiнах, якими користувався тодi, а я – передати колорит його мови.

На жаль, i те, i друге – особливо друге! – вдаеться далеко не завжди.

Так що даруйте менi моi помилки.




Роздiл перший

Панi та приятель. Ящiр також попався


Я помер двiчi.

Перший раз – коли вигнали. Людина без клану мертва. Хто зустрiне, той заб'е (як сама не пропаде). Траплялося – приймали вигнанцiв у Громаду вiльних мисливцiв. Але ж не зрадникiв. Я – вiрний, та як чужим доведу, коли своiм не змiг?

…Перше вогнище було, звiсно, на океанськiм узбережжi, бiля устя Щучоi рiчки. Ну, а що нам звiсно, то й ворогам також. Не стали вони вдень до берега виходити, вивiдачiв вислали. Висадили iх десь за мисом. Тi шпигуни хлопцiв на першому вогнищi перерiзали, а про наше, друге, – не знали.