Читати онлайн «По той бік раю» Френсіс Скотт Фіцджеральд

По той бiк раю
Френсис Скотт Кэй Фицджеральд


Френсiс Скотт Фiцджеральд (1896–1940) – видатний американський письменник, автор багатьох романiв та оповiдань про поколiння «епохи джазу». У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його книжки «Нiч лагiдна» та «Великий Гетсбi».

Роман «По той бiк раю» був опублiкований 1920 року, i молодий письменник одразу ж став знаменитим. У цьому творi висловлено емоцiйний досвiд цiлого поколiння юних американцiв, якi прийшли в свiт пiсля Першоi свiтовоi вiйни i, ставши дорослими, усвiдомили, що «всi боги вмерли, всi вiйни вiдгримiли, будь-яка вiра пiдiрвана».

Еморi Блейн мае гарну зовнiшнiсть, чудову освiту, багатство. Вiн завжди жив у свое задоволення й отримував усе, чого бажав. Однак смерть товариша, розорення сiм’i, неможливiсть через бiднiсть одружитися з коханою дiвчиною цiлком змiнюють його характер. Чи знайде Еморi свое мiсце пiд сонцем пiсля випробувань, якi випали на його долю?… Історiя зайвоi людини по-американськи. Роман про дорослiшання… Про особистiсть… Про трагедiю «втраченого поколiння»…





Френсiс Скотт Фiцджеральд

По той бiк раю



Присвячуеться СІГУРНІ ФЕЙ



* * *


…По той бiк раю…

Мудрiсть – невелика втiха.

    Руперт Брук

Досвiдом люди називають своi помилки.

    Оскар Вайлд






Книга перша

Романтичний егоiст





Роздiл 1

Еморi, син Беатрiс



Еморi Блейн успадкував вiд матерi кожну рису, окрiм тих кiлькох невловимих, що робили його вартим чогось. Його батько, чоловiк безликий та мовчазний, залюблений у Байрона, iз звичкою задрiмати над «Британською енциклопедiею», розбагатiв у тридцять рокiв пiсля смертi двох старших братiв, успiшних чиказьких бiржових брокерiв, та, натхненний першим спалахом вiдчуття, що весь свiт належить йому, поiхав у Бар-Гарбор, де познайомивсь iз Беатрiс О’Хара. Як наслiдок, Стiвен Блейн передав своему потомству свiй зрiст – трошки нижче шести футiв – та свою схильнiсть вагатись у ключових моментах, i цi двi головнi ознаки сповна проявились у його синовi, Еморi. Довгий час вiн скнiв десь на задвiрках сiмейного життя, – сором’язлива постать iз обличчям, напiвприкритим тьмяним м’яким волоссям, заклопотаний «турботами» про свою дружину, знесилений думкою, що вiн не розумiе i не в змозi зрозумiти ii.