Читати онлайн «Плач пересмішниці» Надія Гуменюк

Плач пересмiшницi
Надiя Гуменюк


Переламнi 1990-тi. Юнiсть Нори була сповнена випробувань: зрада батька, безробiття матерi, оманливе кохання, бiднiсть, пастка, в яку ii заманили торговцi живим товаром. Розум та наполегливiсть допомогли Норi не просто вижити, але й прибрати до рук бiзнес чоловiковоi родини i стати залiзною Норою. Несподiвана зустрiч з атовцем Левком збурила в пам’ятi Нори болючий спогад. Бо тодi, у боротьбi за найвигiднiше мiсце пiд сонцем, жiнка втратила щось значно важливiше… Що поеднуе впливову бiзнесвумен iз простим хлопцем-атовцем? І чому Норi так боляче i водночас так хочеться зазирнути в його очi?..





Надiя Гуменюк

Плач пересмiшницi



© Лис Н. П., 2021

© DepositPhotos.com / KrisCole, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021


* * *


Вiд недостатньоi поваги до себе скоюеться стiльки ж грiхiв, скiльки вiд надмiрноi до себе поваги.

    Монтень

Бажання того, чого в нас немае, заважае користатися тим, що в нас е.

    Монтень

Сойка – лiсовий птах родини воронових. Розумовi здiбностi виходять за рамки iнстинкту. Може наслiдувати голоси i навiть говорити людською мовою. Звiдси друга назва – пересмiшниця.

    З довiдника






I. Троянда на автострадi



1

Хрипкуватий бас вкотився у сон i розколошкав, розметав його, як буревiй суху солому. Левко здригнувся, iнстинктивно засунув руку пiд подушку, затис у нiй рукоятку «Форта» i зiрвався з дерев’яного лежака. Тривога застугонiла у скронях, блискавично розтеклася судинами, загострила всi вiдчуття. Сторожко прислухався. Знадвору до веранди просочувався дим. Горiло, схоже, далеко, бо нiздрi ледь уловлювали гiркуватий запах. А басовитий розкотистий звук то сильнiшав, то слабшав, то пiднiмався, то опускався, нiби десь один за одним вiдлунювали вибухи. Що це? Гармата? Мiни? Снаряди? Чи, може, лiтак, бо гуркоче таки угорi?

Ледве вгамував дрож, що прокотилася тiлом, роззирнувся у темрявi, намацав поглядом обрис лiтрового слоiка з абрикосовим компотом на тумбочцi, полегшено зiтхнув i лiвою долонею дав сам собi добрячого запотиличника: «Спиш ти, Леве, як заець пiд кущем.