Читати онлайн «Під вулканом» Малькольм Лаурі

Пiд вулканом
Малкольм Лaурi


«Пiд вулканом» – единий шедевр, що залишив нам Малкольм Лаурi, англiйський, а точнiше, англо-канадський письменник, який драматично пiшов iз життя у вiцi 48 рокiв. Ця книжка – автобiографiчна, як i бiльшiсть його творiв (сам Лаурi називав ii «пророцтвом, полiтичним попередженням, криптограмою, абсурдистською стрiчкою»), – незмiнно входить до десятки найкращих романiв, створених у ХХ столiттi. Пронизлива, смiлива, приголомшливо чесна, вона не залишить байдужим жодного читача, який наважиться зануритися в ii бурхливi води. Перед вами – трагедiя одного чоловiчого життя i кохання, переплетена з десятками iнших доль на загрозливому та екзотичному тлi Мексики напередоднi Другоi свiтовоi вiйни.





Малкольм Лaурi

Пiд вулканом



Copyright © 1947 by Malcolm Lowry

Copyright renewed© 1975 by Margerie Lowry

© А. Кулiнська, пер. з англ., 2021

© «Фабула», макет, 2021

© Видавництво «Ранок», 2021


* * *


Моiй дружинi Марджерi


Існуе багато див, але найбiльше з них – людина; могутня сила, здатна перетнути пiнисте море, збурене пiвденним вiтром, прокладаючи собi шлях через хвилi, що норовлять захлеснути ii; i Землю, безсмертне, найстарiше з божеств, нiчим не обтяжене, обтяжуе людина, перевертаючи плугом грунт iз допомогою на щадкiв диких коней з року в рiк.

І легковажнi пташинi зграi, i хижих звiрiв, i жителiв морських глибин – усiх вона ловить у своi плетенi тенета й тримае в неволi, ця кмiтлива людина. Завдяки своiм умiнням вона приручае тварин, що живуть у дикому лiгвi та вiльно мандрують полями; приборкуе коня з кошлатою гривою i натягуе йому на шию ярмо, усмиряе невтомного гiрського бика.

І мови, i швидкоi як вiтер думки, i всiх настроiв, що формують ii стан, навчилася людина; як тiкати вiд пронизливих морозiв, коли важко розмiститися просто неба, i вiд заливних дощiв. Так, у неi е величезнi внутрiшнi ресурси на всi випадки життя – без них людина не готова зустрiти те, що на неi чекае. Тiльки перед Смер тю марно вона благае про допомогу; та навiть вiд виснажливих недугiв людина винайшла шляхи порятунку.

    Софокл «Антiгона»

І тепер я заздрю псам i жабам – так, я охоче опинився б на мiсцi собаки чи коня, знаючи, що в них нема душi, яка б трепетала вiд вiчного гнiту пекла i грiха, як моя.