Читати онлайн «Палімпсести» Василь Стус

Палiмпсести
Василь Стус


«Палiмпсести» Василя Стуса – це одна з найбiльш вiдомих поетичних збiрок автора, наповнена фiлософсько-експресiонiстичними образами шляху, долi, смертi i боротьби***. У нiй вiдображенi внутрiшнi переживання автора власного арешту, численнi стилiстичнi прийоми увиразнюють поетику вiршiв. Свiтову славу митцю принесли збiрки «Палiмпсести», «Круговерть», «Веселий цвинтар», «Час творчостi». Василь Стус – украiнський поет-шiстдесятник, майстер фiлософсько-сатиричноi творчостi, полiтв’язень СРСР, Герой Украiни.





Василь Стус

ПАЛІМПСЕСТИ



Благословляю твою сваволю дорого долi, дорого болю!

У новiй збiрцi – вiршi, написанi мiж 1971-77 роками.

В нiй – моi болi й радощi, мрii й передуми, спогади й снiння, образки життя.







ЧАСТИНА ПЕРША




* * *

Гойдаеться вечора зламана вiть,
як костур слiпого, що тичеться в простiр
осiнньоi невiдi. Жалощiв бростi
коцюрбляться в снiннi – а дерево спить.
Гойдаеться вечора зламана вiть
туга, наче слива, рудою налита.
О ти всепрощальна, о несамовита
осмутами вмита твоя ненасить.
Гойдаеться вечора зламана вiть,
i синню тяжкою в осiннiй пожежi
мiй дух басаманить. Кiнчилися стежi:
нам свiт не належить – бовваном стоiть.
Шалена вогненна дорога кипить.
Взялась кушпелою – обвiтренi крони
всю душу обрушать у довгi полони,
i згадкою – вечора зламана вiть.
І сонце – твое, простопадне – кипить.
Тугий небокрай, погорбатiлий з лютi
гiрких дорiкань. О пiддайся покутi
самотностi! (Господи, дай менi жить!)
Удай, що обтято дорогу. Що спить
душа, розколошкана в смертнiм орканi
високих наближень. На серця екранi
гойдаеться вечора зламана вiть.
Гойдаеться вечора зламана вiть,
неначе розбратаний сам iз собою.
Тепер, недорiко, подайсь за водою
(а нишком послухай: чи всесвiт —
не спить?).
Усесвiт – не спить. Вiн ворушиться, во—
втузиться, тузаний хвацько пiд боки
мороками спогадiв. Луняться кроки,
це, Господи, сяево. Це – торжество:
надiй, проминань, i наближень, i на—
вертань у свое, у забуте й дочасне.
Гойдаеться павiть, а сонце – не гасне
i грае в пожежах мосяжна сосна.
Це довге кружляння – над свiтом i пiд
кошлатими хмарами, пiд багряними
торосами замiрiв.