Читати онлайн «Отаман» Віктор Вальд

Отаман
Вiктор Вальд


З дитинства Сашка ростили як найвправнiшого козака. На нього чекали звитяга та служiння Украiнi, що пiднiметься на руiнах Росiйськоi iмперii. Пройшовши суворе навчання пластуна, Турецький та Германський фронти Першоi свiтовоi вiйни, хорунжий Олександр Гордiенко добровiльно вiддае себе до рук ЧК. Вiн готовий розкрити бiльшовикам мiсце схованки десяткiв пудiв козацького золота. Того, що все життя охороняв його дiд Макар i вiн сам. Умова одна – чекiсти мають вiдшукати дружину Сашка, яка зникла пiд час боiв за Каховку. Пошуки доручають «особливому» чекiсту-козаку. Сашко занадто довго чекав на зустрiч iз ним. Наближаеться час, коли тi, що були побратимами, остаточно вирiшать, хто – переможець, а хто – переможений. На терезах протистояння – доля Украiни i життя багатьох украiнцiв. Та найголовнiше – життя коханоi дружини…





Вiктор Вальд

Отаман



© Михайлов В., 2020

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2020

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2020


* * *


Нiщо так не пояснюе сьогодення, як знання минулого.

    Полiбiй

Ми плакали на цвинтарi, безсилi,
А скрiзь жовтiли на землi
Потоптанi знамена милi
І нашi зламанi шаблi.

І сотнi нас з чужинцем побратались,
Втекли вiд нас в ворожий стан
І разом з ворогом знущались
З кривавих наших слiз i ран.

Своi – серця нам виривали,
Чужi – тесали нам хрести,
А ми дивились i не знали,
Куди нам з цвинтаря iти.

Олександр Олесь.1908 рiк






Дельта рiчки Кубань. Серпень 1904 року


Наприкiнцi серпня вода смарагдова – з усiма притаманними цьому коштовному каменю вiдтiнками. Весло занурювалося в насичену чернь зеленi, а пiднiмалося в яскравих спалахах нiжно-салатового кольору. І на сiрiй лопатi весла осiдали дивовижнi малахiтовi вiзерунки з безлiччю зеленних мiкроорганiзмiв, липкою ряскою й частинками водоростей.

– Туди! – кивнув отаман.

– Туди? – засумнiвався весляр i похитав головою.

Та, помiтивши, як межи очi отамана почала насуватися зморшка, усмiхнувся з провиною.

– Давненько в дiдiв не був. Забувсь. Пробач, отамане.