Читати онлайн «Останній володар» Ярослава Дегтяренко

Останнiй володар
Ярослава Дегтяренко


Королiвство Руське, 1340 рiк. Юна красуня Ксенiя волiла б вiддати вроду, аби натомiсть вiднайти щастя в коханнi. На королiвському бенкетi вона причаровуе самого короля Юрiя Тройденовича. Хтивiсть заслiплюе очi чоловiковi, i вiн намагаеться хитрощами заволодiти вродливицею. Королева Офка довго мирилася з походеньками чоловiка. Проте ця витiвка може дорого коштувати всiй державi, тому жiнка вирiшуе позбутися Ксенii. Напiвживу дiвчину полишають у лiсi. Їi знаходить вiдлюдник Дмитро й рятуе вiд загибелi. Та чи не обернеться вчорашнiй рятiвник на найзапеклiшого ворога, коли дiзнаеться, що перед ним – одна з роду ненависного йому Івана Яцьковича?





Ярослава Дегтяренко

Останнiй володар



Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»



© Дегтяренко А. В., 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021




Роздiл I

Над Дунаем


Отак i панували три пишнi королi,
Мужнi, одважнi, в потузi немалi.
Їм голдували левнi, рицарськi сини,
У службi ревнi й певнi, в боях не боюни.

    Пiснь про Нiбелунгiв

Червень 1338 року, Вишеград, Угорське королiвство



З верхiвки пагорба Сiбрiк вiдкривався божественний краевид: зеленуватий, мов смарагд, Дунай, затиснутий мiж пагорбiв та пишних лiсiв, примхливо вигинався, утворюючи закрут, в якому затишно розташувався Вишеград; а самi пагорби, оповитi ледь помiтною синявою, бiгли в далечину, наче прагнули вхопити небокрай, яскраво-синiй вiд лiтньоi спеки. У такому мiсцi мимоволi мрiеш про крила, щоб злетiти у небесну безодню та з висоти оглянути цi пагорби, пишнi лiси й прекрасний Дунай.

Втiм, його величнiсть Казимир, милiстю Божою король Польщi, останнiй з нащадкiв легендарного князя П’яста, кривився, дивлячись на цю неземну красу, наче вона викликала таку огиду, що нестримно хотiлося плюнути на неi з висоти Сiбрiку. У своi двадцять вiсiм рокiв Казимир був з себе показний – високий, ладний, з правильними благородними рисами обличчя, пухкими губами (ознакою як добродушностi, так i хтивостi), якi прикривали темно-русявi вуса, з охайно пiдстриженою борiдкою. Але варто було зазирнути королю в очi, як одразу ставало зрозумiло – перед тобою лихий iнтриган.