Читати онлайн «Останній потяг до Стамбула» Айше Кулін

Останнiй потяг до Стамбула
Айше Кулiн


Сельва – донька одного з останнiх оcманських пашiв. Дiвчина мае все: статки, розкiш, чудову освiту. Вона може вийти замiж за будь-кого, але серце ii належить Рафаелевi Альфандарi, сину вiдомого у Стамбулi лiкаря-еврея. Вони прагнуть жити разом, навiть проти волi своiх родин. Закоханi вирушають до Парижа, щоб почати нове життя i бути щасливими. Та у Францiю приходять нацисти. Смертельна небезпека загрожуе тепер Сельвi й Рафаелю… Долаючи кордони та перетинаючи континенти, заступаючи за лiнii долi та лiнii розмежування, ризикуючи всiм, вони сiдають у той останнiй потяг, який зможе повернути iх додому. Чи збереже для них життя щасливий квиток i шанс на свободу?





Айше Кулiн

Останнiй потяг до Стамбула





Анкара, 1941


Хоча, йдучи з дому вранцi, Маджит попередив Сабiху, що повернеться пiзно, його замучила совiсть, коли вiн втямив, що вже пiв на дев’яту.

Вiн вибачився, покинув зустрiч, пiшов у свiй кабiнет, набрав домашнiй номер на чорному телефонi зi скреготливим циферблатом.

– У нас сьогоднi ввечерi знову збори. Будь ласка, не чекай мене на вечерю, – сказав вiн.

– Тiльки не кажи це знову! – роздратовано вiдповiла його дружина. – Уже майже три тижнi ми не можемо повечеряти разом. Коханий, невже й справдi бiльше нiкого не чекають удома дружина чи дiти?

– Заради Бога, про що ти говориш? Болгарська армiя на нашому порозi, а у тебе тiльки й мови що про вечерю.

«Жiнки…» – промовив до себе, поклавши слухавку.

Дружина нагадала йому матiр. Ведення домогосподарства, харчування i сон дiтей, сiм’я, що збираеться разом за вечерею… Саме цi речi були прiоритетом у порядних газдинь. «Спроба Ататюрка перетворити iх на свiтських жiнок була марною, – подумав Маджит. – Очевидно, нашi жiнки годяться лише для материнства та ведення господарства». А вiн навiть почав був сумнiватися в цьому. Хiба Сабiха не вiдмовилася вiд материнських обов’язкiв, передавши виховання своеi дочки няньцi? Глибоко в душi Маджит починав переконуватися, що поведiнка його дружини доволi дивна.

Спочатку вiн сердився, гадаючи, що ii вiдсторонене ставлення – мовчазний протест проти тих нескiнченних зустрiчей, що тривали до свiтанку.