Читати онлайн «Олеся. Між коханням та честю» Ярослава Дегтяренко

Олеся. Мiж коханням та честю
Ярослава Дегтяренко


Влада молодого Хмельниченка слабка та непевна. Козацькi полковники пiдбурюють гетьмана зректися булави. Олеся отримуе звiстку, що в бою з татарами загинув ii чоловiк Михайло, i тепер дiвчина вiльна вiд шлюбу з нелюбом. Вона мрiе повернутися до коханого Леся, та ii звинувачують у крадiжцi й ув’язнюють. Звiдки чекати допомоги? Тим часом Юрiй Хмельницький майже готовий скласти гетьманську булаву та вiддати владу Виговському. Над Украiною скупчуються темнi хмари: Московiя та Рiч Посполита неситим оком задивляються на украiнськi територii. І поки держава чекае на тверду руку сильного керманича, Олеся сподiваеться на порятунок коханого. У цьому вирi подiй, захищаючи свое вiд чужих, найголовнiше – не втратити те, що е…

Обережно! Ненормативна лексика!





Ярослава Дегтяренко

Олеся: мiж коханням та честю



© Дегтяренко А. В., 2020

© Depositphotos.com / absurdov, обкладинка, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2020


* * *




Роздiл I. Воевода-блюзнiр


Що знаеш ти? Адже ти сам – нiщо!

Ти вiтер, дим, i весь твiй крам – нiщо!

З обох бокiв у тебе небуття,

Ти весь в ньому, ти й тут i там – нiщо!

    Омар Хаям

Несамовита та жорстока спека накинулася на Украiну влiтку 1660 року. Випалила соковитий оксамит трави, змусила змарнiти смарагдову листву, зжерла хлiба на нивах, висмоктала половину води з рiчок та струмочкiв i невблаганно сотала сили з усього живого. Одурманенi люди й тварини мляво вешталися пiд пекучим сонцем, чекаючи осенi з ii лагiдною прохолодою. Такоi посухи не пам’ятали давно, i украiнцi турбувалися за майбутнiй урожай: схоже, н?чого буде збирати з поля.

Спекотного липневого дня Юрiй Хмельницький, юний гетьман Вiйська Запорозького обiруч Днiпра, квапливо iхав на раду в урочище Кодачок пiд мiстечком Василькiв за наказом киiвського воеводи Бориса Шереметева. І як обпалена навколо природа, так само обпалена була у хлопця душа.

Із сумом згадував Юрiй тi щасливi днi, коли був живий батько, а сам вiн не мав турбот i тягаря вiдповiдальностi. Минулоi осенi його життя безповоротно змiнилося. Однак торiк Юрко почувався впевненiше: поверне батькiвську булаву – i його шануватимуть як гетьмана.