Читати онлайн «Одинадцять п’ятсот» Артем Чех

Одинадцять п’ятсот
Артем Чех


«Фашист хотiв померти в небi. Фашист… Насправдi вiн нiякий не фашист. Вiн Ярiк. Фашистом його прозвали у школi. Просто у класi хтось помiтив, що Ярiка цiкавлять специфiчнi речi, такi як Третiй рейх або вiйськова амунiцiя Другоi свiтовоi, танки, лiтаки, пiхота, бойовi нагороди. Невiдомо навiть, звiдки проросли ноги таких своерiдних iнтересiв. Навiть сам Ярiк навряд чи змiг би вiдповiсти. Так чи iнакше, прiзвисько Фашист закрiпилося за ним мiцно i, швидше за все, назавжди. Навiть фiзрук називав його не iнакше як Фашист…»





Артем Чех

Одинадцять п'ятсот



Бучачу, якого я не знаю.


Фашист хотiв померти в небi. Фашист… Насправдi вiн нiякий не фашист. Вiн Ярiк. Фашистом його прозвали у школi. Просто у класi хтось помiтив, що Ярiка цiкавлять специфiчнi речi, такi як Третiй рейх або вiйськова амунiцiя Другоi свiтовоi, танки, лiтаки, пiхота, бойовi нагороди. Невiдомо навiть, звiдки проросли ноги таких своерiдних iнтересiв. Навiть сам Ярiк навряд чи змiг би вiдповiсти. Так чи iнакше, прiзвисько Фашист закрiпилося за ним мiцно i, швидше за все, назавжди. Навiть фiзрук називав його не iнакше як Фашист.

Сказати, що Ярiк користувався якимсь надзвичайним авторитетом у школi, не можна. Не можна також сказати, що вiн користувався бодай якимсь авторитетом. Якщо бути вiдвертим до кiнця, Фашиста взагалi не поважали, але навпаки – знущалися з нього, ображали та iнколи навiть били. Не боляче.

Особливо пiсля того випадку… Хоча нi, краще про той випадок не згадувати. З iншого боку, ви i без мене колись почуете цю iсторiю. Тiльки пообiцяйте, що не будете потiм смiятися з Ярiка! Домовились? І без того хлопцю жилось несолодко. Отже, це трапилося вже у десятому класi. З дитинства Ярiка (тодi вiн ще не був Фашистом) привчили поважати й боятися батькiв. Голос у Ярiка до кiнця школи так i не зламався – до самiсiнького випускного вiн пищав, немов баба, – принаймнi так вбачали iншi. Ярiк тата й маму називав не iнакше як тату й маму. Тату виховував Ярiка у спартанських умовах, вiн вважав, що Ярiк мае вирости справжнiм чоловiком, поiхати на батькiвщину – у славне мiстечко Чоп, стати мером цього славного мiстечка й контролювати митницю. Думки маму з думками тату не збiгалися.