Читати онлайн «Неоднаковими стежками» Іван Нечуй-Левицький

Неоднаковими стежками
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

Неоднаковими стежками





І


Одного дня в третiй годинi вже перед обiдом, Таiса Андрiiвна Сваткiвська, нудячись без роботи, стала перед образами в своiй спочивальнi й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала з нудьги вже п’ятий акафист, бо була дуже богобояща й богомiльна. Не маючи нiякiсiнькоi роботи, вона сливе щодня ходила в монастир на службу божу або довго молилась вдома i сливе щодня перечитувала по п’ять акафистiв. В просторнiй спальнi було чисто й гарно, як у вiночку. Канапка й двое крiсел були оббитi новiсiньким, гарним ясним кретоном, нiби засипаним жовтуватим осiннiм листом та червоними трояндами. З такого самого кретону були повiшанi драпiровки над бiлими завiсами понад вiкнами i над дверима. В кутку, на косинчику лиснiли два образи в срiбних шатах, в золотих широких рамах. В спочивальнi було все нове й гарне, бо старенька Таiса недавнечко посправляла собi нову обставу: i мебiль, i завiси.

Таiса Андрiiвна була невисока на зрiст, повненька й цупкенька. Голова в неi була сива, аж бiла, але на виду вона була зовсiм молода. Вона була довгобраза. Вид в неi й тепер був гарний, сливе класичний. Темно-карi чималi, довговастi очi були блискучi, але смутнi, задуманi. По очах було знать, що ця сива, аж бiла людина, але з молодим чудовим видом, перебула якусь велику скорботу, мала в життi якусь пригоду. Вона вже давно розiйшлась з чоловiком i потiм овдовiла. В покоiчку i в усiх просторних горницях було тихо, аж мертво. Таiса голосно промовляла слова молитви, неначе читала iх на криласi в церквi, як десь далеко почувся шум та нiби шелест.

«Чи не вiтер оце схопивсь?» — майнула в Таiси думка й перебила ii молитву.

Вона зирнула в здорове вiкно на садок. Старi грушi та каштани стояли непорушно. Навiть не хилиталось листя, вже пожолобляне та пожовкле подекуди. А за стiнами та за дверима в далеких горницях усе щось шумiло та наче шелестiло.

В той час застукотiли десь одчиненi дверi… В залу ввiрвався гомiн та шум. Було чуть, що в прихожiй завештались люде, зачовгали та зашарудiли черевиками.