Читати онлайн «Небо належить нам» Люк Оллнатт

Небо належить нам
Люк Оллнатт


Роб – успiшний комп’ютерник. Вiн мае все: гарну роботу i затишний будиночок у Лондонi, добре заробляе, його кохана дружина Анна – красуня та просто найкраща жiнка у свiтi. Ідеальне подружжя. Для повного щастя iм не вистачае тiльки дитини. І небеса почули iхнi молитви. У Роба й Анни народжуеться малюк Джек, крихiтне диво, дорожче за статки та кар’еру. Чоловiк не тямить себе вiд щастя, йому хочеться лiтати. Здаеться, що тепер вiн тримае в руках небо. Але раптом воно падае… Чи стане Робу сил втримати його на своiх плечах та знов повiрити у свое життеве призначення?..





Люк Оллнатт

Небо належить нам



Luke Allnutt

We Own The Sky



© Luke Allnutt, 2018

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018


Присвячуеться Маркетi, Томмi та Деннi







Частина І



1

До того як пiшла, вона нестримно читала. На улюбленому стiльцi з твердою спинкою; у лiжку, спершись на купу подушок. Книжкам бракувало мiсця на столику бiля лiжка, i вони потроху нагромаджувались на пiдлозi. Вона надавала перевагу iноземним детективам i бiгла по iхнiх сторiнках iз застиглим виразом обличчя, суворо пiдiбгавши губи, навiть не поворухнувшись.

Інодi я прокидався серед ночi, а лампа й досi горiла: Анна, ii зосереджений обрис, сидить рiвно, саме так, як ii завжди вчили. Не помiчала, що я не сплю, навiть коли я повертався до неi, i все пильно вдивлялась у книжку, гортаючи сторiнки, нiби зубрила перед iспитом.

Спочатку це були звичайнi скандинавськi детективи Геннiнга Манкелла i Стiга Ларссона, а потiм пiшли нiмецькi романи в стилi нуар 1940-х рокiв, серiя таiландських книжок 1960-х про детективнi пригоди на островi Пхукет. Спочатку обкладинки видавалися знайомими – легко впiзнаний шрифт i дизайн, як у бiльшостi видавцiв, – проте з часом вони ставали бiльш таемничими, з iноземними друкарськими формами та рiзноманiтними палiтурками.

А потiм одного дня вона пiшла. Не знаю, де зараз тi книжки. Я шукав, чи, бува, котрась iз них крадькома не потрапила на моi полицi, проте жодноi не знайшов. Гадаю, вона забрала всi з собою, спакувавши в кольоровий мiшок для смiття.

Днi пiсля ii зникнення як у туманi. Провали в пам’ятi вiд анестезii. Завiшенi штори й горiлка.