Читати онлайн «Не вагітна» Каріна Саварина

Частина перша




1






Пам’ятаю той день. Мені тридцять років, і я вперше виходжу заміж. Там, звідки я родом, непристойно виходити заміж так пізно. Для свого села я вже стара і, мабуть, якась трохи «порчена», бо в тридцять свіжою бути неможливо. До того ж, через декілька тижнів мені виповниться тридцять один.






Як і мріялося у дитинстві, я виходжу заміж у столиці нашої держави за місцевого хлопця з дуже інтелігентної сім’ї, не такої, як у мене, звісно.




Я щаслива, худа, гарна, на мені сукня, зшита за власним дизайном у дорогому ательє. Зараз 7-ма година ранку, мене фарбує справжній візажист і знімає один із найкращих фотографів Києва. Через 20 хвилин я зустрінуся з нареченим і ми поїдемо на фотосесію в яблуневий сад, потім вінчання, обід із родичами та вечірка для друзів.



Маю усього один короткий запис із весілля. Чоловік вставив собі у кишеню сорочки телефон, ввімкнений на режим «відео». Біля будинку на нас чекали друзі. Вони стали всі коридором, сипали на нас пелюстки троянд, кричали: «Гірко!». Ми довго цілувалися, а потім читали обітниці. Я обіцяла народити купу дітей. А він те, що буде кохати мене вічно.



Засинали ми дуже п’яні. Здається, що пили тільки хлопці і я, бо всі інші дівчата були вагітні, я думала, то був гарний знак. Ми з чоловіком дуже старалися весь місяць, щоб сьогодні я мала один день затримки. Я точно була вагітна і рівно через 9 місяців буду народжувати першу дитину. Все мало бути, як у казці. Ідеально. Бо саме так я все це уявляла з самого дитинства.


Фото в інстаграм — я у весільній сукні сиджу на стільчику посеред саду.



Підпис «Почуваю себе найкрасивішою нареченою у світі».



114 уподобань, 98 коментарів



Вранці у мене почався цикл. Дивлячись на себе у дзеркало, я гучно проковтнула слину.



На подвір’ї мухи обсіли недоїдений фуршет. Ді-джей спав біля басейну, загорнувшись у рожеву куртку. Поруч із ним лежали здуті повітряні кульки. Одна золота рибка в акваріумі орендованої на добу хати плавала пузом догори. Звечора я обачно запхала до холодильника весільний торт. Коли відкрила дверцята, побачила у ньому вм’ятину від чийогось обличчя. Здається, то був силует нашого свідка.




Додому я їхала насуплена. Погладжувала великим пальцем каблучку на правій руці. Я була щаслива, та чомусь давило у грудях.