Читати онлайн «Наталка-Полтавка» Іван Котляревський

Наталка-Полтавка
Іван Петрович Котляревський




Іван Петрович Котляревський

Наталка-Полтавка


Опера малороссийская в 2-х действиях





Действующие лица


Возный Тегерваковский.

Горпина Терпилиха — вдова старуха.

Наталка — дочь ее.

Петро — любовник Наталки.

Микола — дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко — выборный села.




Действие I



Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.




Явление 1


Наталка(выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).




N 1

Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як мое болить серце, а сльози не ллються.
Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.
Єсть же люди, що i моiй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?
Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своiй сторонцi.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.
Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.
До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаешся в нуждi i горi i проклинаеш свою долю; проклинаеш Наталку, що через неi утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi моi на тебе i ще раз i навiки закриються…




Явление 2


Наталка и возный

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiе на самотi.

Наталка(кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене — тее-то як його — не вишепом'янутим iм'ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величае, шануючи ваше письменство i розум.

Возный.