Читати онлайн «На лезі радості» Валентина Михайленко

На лезi радостi
Валентина Михайленко


Подii вiдбуваються на межi тисячолiть. Молода медсестра Леся мешкае в невеликому мiстечку i, здаеться, мае все, аби бути щасливою. Їi безмежно кохае чоловiк, у неi пiдростае гарнюня-донечка, все добре на роботi й удома. Не любить ii лише свекруха… І, виявляеться, е за що. Бо те, що втнула Леся на власному весiллi, важко зрозумiти…





Валентина Михайленко

НА ЛЕЗІ РАДОСТІ

Лiрично-детективна повiсть



Дипломант Всеукраiнського лiтературного конкурсу «Коронацiя слова-2006»


Життя називають полем i морем, раем i пеклом, а воно е просто життям, де всi ми балансуемо на двобiчному лезi радостi й печалi, залишаючись вiчними учнями







Частина перша

Дiвчина



1

Заздрю жайворонкам. Ось мiй Сашко, наприклад, тiльки-но радiо заграе гiмн, вже скочив на ноги, а за хвилину на подвiр’i вправляеться з гантелями. Я ж свiй пiдйом ранками називаю реанiмацiею трупа. Та що поробиш – класична сова.

Ранок лише народився на свiт, а вже виблискуе умитими нiчним дощем листочками, запаморочливо дихае димчасто-росяними пiвонiями, горлае пiвнями, ляскотить птаством i сяе та мiниться пiд нiжно-рожевими променями, що пагiнчиками тягнуться iз-за кошлатих яблунь.

Я знаю, що за кiлька хвилин буду всiм цим захоплено милуватися, вбиратиму в себе, питиму великими ковтками – треба лише протриматися оцi десять хвилин. Очi нiби пiском позасипало, хоч сiрники вставляй. Майже навпомацки плентаюсь до умивальника, який сиротою зачепився за стовбур староi грушi, а в самоi на думцi одне – може, ще прилягти хвилин на п’ятнадцять…

Раптом щось колючо-мокре падае менi на шию, на руки, пiдхоплюе, кружляе й несе кудись у шаленому танцi.

– Сашко! Зараза… – верещу я, молотячи в повiтрi ногами.

Сашко смiеться й ставить мене босими пiдошвами – тапки десь попадали – на зарошений прохолодний морiжок.

– Ну, прокинулася, сонько?

Сонькою вiн частенько мене називае, а ще – рудим малям, а в хвилини особливоi нiжностi – оленятком, дiвчинкою…

Згарячу хапаю ротом повiтря i хочу ще щось випалити чоловiковi дошкульне, та вдихаю на повнi груди ранок i заливчато смiюся разом iз ним. Справдi, прокинулась. Як же хороше отак прокидатися в його обiймах…

Сашко енергiйно обтирае свое дуже тiло, а я милуюся ним.