Читати онлайн «На Козацьких островах» Володимир Рутківський

На Козацьких островах
Володимир Рутківський
На Козацьких островах (фрагмент книги Джури козака Швайки).
НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ
Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика, випростався на повен зріст і довго вдивлявся з-під долоні у татарський степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.
Земля стала пружною, під ногами зачвакала твань.
Було тихо і парко. Після сухого степового повітря хлопцям стало важко дихати. Хтось, невидимий за очеретами, раз по раз гучно ляскав по воді. Чи бобри, чи велика риба. Кілька разів до мандрівців долинало запитливо сердите рохкання, і тоді Пилип надовго завмирав, вслухаючись у байдужий, невпинний шурхіт густих очеретів.
Одного разу навіть вирішив повернути назад.
— Кабани тут люті, — пошепки пояснив він хлопцям. — Їх зараз краще оминати.
Але найбільше дошкуляли комарі. Тонкоголосими хмарами вони накидалися на мандрівців. Тож хлопці затято шмагали себе по обличчю, шиї та литках. Зрештою Грицик не витримав і намазюкав обличчя чорним намулом.
— Тепер не кусатимуть, — сказав він.
Санько подумав і теж намазюкав обличчя. І справді, комарі хоч і дзвеніли над ним, проте кусати перестали.
Пилип озирнувся на них і схвально хитнув головою.
— Справжні козаки, — сказав він. — Самі здогадалися?
— Та ні, — відказав Грицик. — У Воронівці всі так роблять, коли йдуть у болото.
А от Пилипа комарі не чіпали. Мабуть, тому, що він смалив люльку.
Незабаром очерети почали рідшати. Крізь просвіти зблискувала дніпровська блакить. Нараз в обличчя подув теплий вологий вітерець, і комарі кудись щезли.
Мандрівці вийшли на берег. Заплава, що відкрилася перед ними, була подекуди покрита лататтям. За нею виднівся острів із звивистими берегами. На ньому гайками росли крислаті дерева. Понад берегом звисали до води кущі верболозу та очерети. У прогалинах між ними жовтів пісок. За островом, аж до самісінького небокраю, виблискувала під останніми сонячними променями неозора просторінь дніпровської води.
— От і прийшли, — сказав Пилип.
Він підніс до рота долоню і тричі прокричав пугачем. Затим помовчав і пугукнув іще раз.
У відповідь з глибини острова долинуло качине крякання.