На косi
Олесь Гончар
«На косi» Олеся Гончара – новела, в якiй автор продовжуе тему утвердження гуманiстичних iдеалiв людяностi, любовi i добра***. Свiтову славу письменнику принесли романи «Собор», «Прапороносцi», «Тронка», «Берег любовi», «Людина i зброя», повiстi «Бригантина», «Далекi вогнища, новели «Модри Камiнь», «За мить щастя». Олесь Гончар – видатний украiнський письменник, автор соцiально-психологiчних та фiлософських романiв, повiстей та новел.
Олесь Гончар
НА КОСІ
Новела
Далi вже нiчого нема – самий простiр, саме безмежжя. Смужка сушi – вузька необжита коса, вiддiлившись вiд степу, простяглась у вiдкрите море. Крiзь обрiй, крiзь небо пронизалася й далi пiшла – не видно iй кiнця. Загубилася в iмлах.
Мiсцями коса зовсiм вузенька, взимку пiд час штормiв ii й хвиля перехлюпне, а зараз вона суха, в сухих палаючих пiсках, у буркунах, у лементi птаства.
Безлiч пташиних гнiзд, яких нiхто не руйнуе; океан повiтря, не отруеного нiчим; гармонiя буття, де почуваеш себе тiльки часткою чогось великого – часткою цього безмежжя, цiеi синьоi вiчностi.
Найкрайнiший край землi, заповiднiсть, чистота.
Стоiть людина на самiм краю, на межi реального – кiльцюе птахiв. Маленька дiвоча рука один по одному бере з кошика легкi алюмiнiевi перснi, надiвае на пташину нiжку, ловкенько пристiбуе на нiй – як амулет, як знак спiлки людини i птаха… Лети!
Закiльцьованих пускаеш з руки в роздолля моря й небес, в оту безкордонну синяву та блакить, пускаеш i таке маеш враження, що не буде iм смертi, твоiм птахам, що злiтають вони з твоеi долонi на вiчне життя.
Улюблена праця, душевна рiвновага, добрi люди, i ця безконечна бура коса iз вiтром, iз сонцем, iз дикими пiсками та мiцним присмаком свободи. Чи не про щось таке мрiялось у пiтьмi студентського гуртожитку, коли пiсля шарпанини дня падала вночi на подушку, не знаходячи i в постелi рятунку вiд навали роздумiв, сумнiвiв, млостивих студентських рефлексiв, коли горiла душа вiд палаючих кривд неподiленого кохання? Змучено, зiспраглено ждала: швидше б кудись! Опинитись би десь!
Пiсля бiофаку, як вiдмiнниця, залишена була в столицi, та це тривало недовго, бо так потiм склалося, що оглянулась аж тут, на краю землi, де тiльки птахи мiтингують.
Що ж, iнодi i в такий спосiб збуваються мрii.
Loading...
