На днi
Іван Якович Франко
Іван Франко
НА ДНІ
І
З полудня одноi хорошоi, весняноi недiлi здивувалися дуже два полiцiяни, що сидiли в «стражницi» дрогобицькоi комуни. До стражницi приведено якогось панка, молодого ще, середнього росту, в запорошенiм, але досить поряднiм уборi.
— А сей вiдки? — спитав капрал i змiрив молодого чоловiка вiд нiг до голови осовiлими вiд напитку очима.
— Староство прислало, мае йти «на цюпас», — вiдповiв полiцiян, що припровадив панка.
— М-м-м, — замичав капрал i встромив очi в стоячий перед ним тарiль, з останками м'яса та салати, а вiдтак пiдвiв iх трохи, щоб полюбуватися повною «гальбою» пива, ждучою своеi черги.
Полiцiян тимчасом видобув з-за пазухи письмо i подав капраловi. Се був засуд староства. Капрал узяв письмо до рук, розвернув, поглянув сюди й туди i почав слебезувати назву приведеного цюпасника, але, не можучи, мабуть, швидко впоратись з тою роботою, запитав його самого:
— А як ся пан називае?
— Андрiй Темера.
— А вiдки?
— З Тернополя.
— З Тернополя? Гм! А чого ж то пана сюди занесло аж з Тернополя? Га?
Темера немов i не чув того питання, — стояв та й роззирався по стражницi. Свiй капелюх i пальто вiн положив на крiслi.
— За чим пан ту приiхав? — спитав другий раз капрал погрiзно.
Темера спокiйним i твердим голосом вiдповiв:
— Менша о то.
Капрал витрiщив и на нього очi, — далi помiркувався.
— Але не менша, прошу вiдповiдати на мое питання!
— Не до вас належить мене о то випитувати.
Капрал почервонiв зо злостi, але прикусив зуби.
— Ов, мудрi ви, паночку, най ся преч каже! А що ви за ремiслом балуете?
— То вже моя рiч, — вiдказав Темера i почав ходити по стражницi та позирати крiзь вiкна на гiмназiальний огород, залитий зеленню всякоi деревини. По кручених стежках огорода ходили в празничнiм строю люди всяких станiв, а всi веселi, свобiднi… Вiдтам чути було й дитячий дзвiнкий смiх, i жiночi срiбнi голоси, i якесь любе шептання з-посеред потопи листя, з-посеред шуму та шелесту живоi, буйноi ростинностi. Хмарка жалю i смутку пробiгла по вродливiм, молодiм лицi Андрiя, якась тривожна думка защемiла в його серцi, його уста дрогнули судорожно, а очi так i впилися в те зелене озеро, розкiшно дишучи в яркiм сонячнiм промiнню.
Loading...
