Читати онлайн «Моя стріча з Олексою» Іван Франко

Моя стрiча з Олексою
Іван Франко


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Моя стрiча з Олексою» Івана Франка – психологiчна iсторiя, розказана Мироном Сторожем – людиною, яка все життя була ув’язнена***. «Внутрiшнiй супокiй, сила i яснiсть переконань» становлять сенс людського життя i боротьби за правду. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Олiвець», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.





Іван Франко

МОЯ СТРІЧА З ОЛЕКСОЮ




(Оповiдання Мирона Сторожа)

Я чоловiк проклятий, ненависний, прогнаний з-помiж «чесних», – одним словом, проскрибований. Проскрибований, – се сама вiдповiдна назва. Се не значить, що, примiром, моя совiсть стае супротив мене або щось подiбного, – нi, се значить тiльки то, що люди «чеснi» (коли хочете, можете звати iх «багатими», «сильними», «практичними», – се на одно вийде) випхнули мене з «чесного» i «порядного» товариства, т[о] е[сть] попросту з-помiж себе. І зовсiм справедливо! Мое iм’я враз iз кiлькома iменами подiбних до мене «во время оно» оббiгало весь край, було пострахом усiх «мирних i вiрноконституцiйних горожан», – з моiм iменем усi вони в’язали поняття перевороту, революцii, рiзнi. Правда, в той час, коли «спасителi iснуючого порядку» пiдняли найстрашнiший гвалт, я i моi товаришi сидiли спокiйно i смирно за тюремними гратами та рахували днi короткого життя, страченi пустота марно.

Але возьмiм, примiром, що дiло зовсiм так не дiялось, що менi i моiм приятелям о переворотах та революцiях i не снилося, – то що з того? Чи вже то одно, що я сидiв у тюрмi, не вистачуе, щоби навiки зап’ятати мене в очах «чесних» людей? Ба, але всевiдущий i всемогущий суд справдi признав мене винним, справдi в моiм органiзмi добачив революцiйну жилку, в моiй кровi дослiдив краплю такоi кровi, котру французькi «спасителi порядку» забули пролити до остатку в р. 1872, в моiх очах доглянув iскру такого огню, котрий може запалювати доми «мирних горожан» не гiрше нафти.