Читати онлайн «Морський вовк» Джек Лондон

Морський вовк
Джек Лондон


Зарубiжнi авторськi зiбрання
Джек Лондон (1876—1916) – це письменник, з iм’ям якого вiдразу виникають думки про вовкiв, золоту лихоманку, море й кораблi. Ранiше видавництво «Фолiо» випустило друком збiрку «Бiлий Зуб», романи «Серця трьох», «Мартiн Іден», «Дочка снiгiв» i «Мiсячна долина».

Не став винятком i роман «Морський вовк» – вiд снiгових рiвнин Аляски й пригод на Юконi Джек Лондон перемiщуе своiх героiв у бурхливий океан. Це оповiдь про те, як одна «подорож» може докорiнно змiнити долю, про сильних духом i тiлом, про морськi пригоди, вiдвагу й романтику. Хоча з романтикою не все так однозначно.

Головний герой – лiтературний критик Гамфрi Ван-Вейден пiсля корабельноi аварii потрапляе на шхуну iз похмурою назвою «Привид». Радiти порятунку довелося недовго: капiтан судна Вовк Ларсен виявився справжнiм деспотом. Усi, хто потрапляе на його шхуну, довiчно стають його рабами. Ларсен полонить усiх нiбито для роботи на себе та подальшоi наживи внаслiдок полювання на морських котикiв, але насправдi йому подобаеться тримати всiх у страху, знущатися й демонструвати свою силу. Багато хто намагався зупинити капiтана, але марно. Вiдчай i страх невидимим туманом оповили злощасну шхуну. Здаеться, i Гамфрi уготована незавидна доля…

Основний лейтмотив роману – це своерiдна фiлософiя Вовка Ларсена, яку вiн сповiдуе. Тож чи спiткае вiн нову фiлософiю життя, чи так i залишиться невблаганним i безжальним звiром, для якого свое життя – велика цiннiсть, а чужi не вартi й копiйчини.





Джек Лондон

Морський Вовк





Роздiл I


Я не знаю, з чого почати. Інодi жартома я думаю, що в усьому винний Чарлi Ферасет. У нього була дача в Мiл-Велi, пiд горою Томалпайс. Жив вiн там тiльки взимку, коли приiздив туди вiдпочити й почитати на дозвiллi Нiцше та Шопенгауера. Коли наставало лiто, вiн знову повертався до мiста, щоб працювати не покладаючи рук у духотi й пилюцi. Я мав звичку вiдвiдувати його щосуботи пiсля полудня й залишатися в нього до понедiлка. Коли б у мене не було цiеi звички, я б не опинився того пам’ятного сiчневого понедiлка в бухтi Сан-Франциско.

Не можна сказати, що судно, на якому я плив, було ненадiйне: «Мартiнес» робив тiльки четвертий чи п’ятий рейс на переправi мiж Саусалiто та Сан-Франциско. Рiч не в цьому.