Читати онлайн «Місячна долина» Джек Лондон

Мiсячна долина
Джек Лондон


Зарубiжнi авторськi зiбрання
Великий романтик Джек Лондон (1876–1916), незважаючи на те, що на його долю випало багато розчарувань, попри все вiрить у Людину й вiчне кохання мiж чоловiком i жiнкою. Девiз його героiв – нiколи не здаватися. Роман «Мiсячна долина» – оптимiстична iсторiя подолання труд- нощiв, яку автор показав на прикладi однiеi сiм’i. Подii розгортаються в Америцi на початку ХХ столiття: Велика депресiя ще не почалася, але вже вiдчуваеться напруга, вiдбуваються сутички мiж страйкарями й штрейкбрехерами. Проте Лондон наголошуе, що змiнити можна все, якщо бути розумним i не боятися ризикувати. Головнi героi роману – Бiлл Робертс i Саксон Браун – познайомилися на танцях в Оклендi. Бiлл вiдразу зрозумiв, що це саме та дiвчина, з якою вiн готовий пройти через все свое життя. У важку хвилину, коли Бiлл опиняеться на самому днi життя, саме Саксон заражае чоловiка нездiйсненною, як здавалося iхньому оточенню, мрiею: знайти на землях Калiфорнii чудове мiсце, де вони почнуть нове життя, працюючи на землi. Друзi, смiючись, кажуть, що таке мiсце е хiба що на Мiсяцi. А Бiлл i Саксон пiшки мандрують до Калiфорнii в пошуках власного раю, бо дорогу подолае той, хто йде… Ранiше видавництво «Фолiо» випустило друком збiрку «Бiлий Зуб», романи «Серця трьох», «Мартiн Іден» i «Дочка снiгiв».





Джек Лондон

Мiсячна долина



Вперед мчiть, конi!

Хай стелиться вам шлях,

Хай ляжуть борозни карбами:

Вiдплатиться вам по трудах, —

Пашня розквiтне й забуя

У сяйвi сонця над ланами.







Книга перша





Роздiл І


– Чуеш, Сексон? Ходiм-бо, ходiм. Хоч би й до «Каменярiв». У мене знайдеться там багато знайомих кавалерiв, i в тебе не менше… Гратиме оркестр «Ель Вiста», – а вiн грае – сама знаеш, як хороше! Ти ж так любиш танцювати…

Гладка старша жiнка, що була оподаль дiвчини, не дала iй закiнчити: вона стояла спиною до неi, i спина ii – згорблена, опукла й безформна – раптом почала конвульсiйно здригатися.

– Боже! – скрикнула вона. – Боже мiй!

Немов той звiр у пастцi, дико позирала вона довкола, очима обводячи стiни великого побiленого покою. Повiтря пашiло жаром i дихало парою, що вiд вогкоi бiлизни iз шипiнням звивалася з-пiд гарячих прасок.