Читати онлайн «Місто» Роман Іваничук

Мiсто
Роман Іванович Іваничук


Роман Іваничук. Зiбрання творiв (Фолiо) #5
Роман Іваничук (1929—2016) – вiдомий украiнський письменник, лауреат премii iм. А. Головка, Нацiональноi премii Украiни iм. Т. Шевченка та iн. У його творчому доробку близько двадцяти iсторичних романiв, якими письменник заповнюе бiлi плями в нашiй iсторii. І вiн не обмежуеться лише зображенням тих чи iнших подiй минулого, а визначае багато проблем, якi хвилюють наших сучасникiв.

До V тому зiбрання творiв Р. Іваничука увiйшли двi повiстi, об’еднанi мiж собою за тематикою. «Сьоме Небо» (1984) розповiдае про першi днi Другоi свiтовоi вiйни у Карпатах; автор зображуе, як у складних обставинах по-рiзному проявляються моральнi якостi людей, що розводить iх по протилежнi боки барикади. У другiй повiстi «Мiсто», вперше надрукованiй у 1975 роцi, Р. Іваничук, змальовуючи колективний образ Мiста, дослiджуе змiни, якi вiдбуваються у психологii галичан за роки радянськоi влади.





Роман Іваничук

Мiсто





Сьоме небо


– Днi i ночi, якi ми збиралися того лiта провести на Лисинцi у Василининiй хатi, мали стати для нас святом, – згадував Страус, коли його напередоднi вiзиту генерального губернатора Ганса Франка взяли заложником i вiн десять дiб разом iз тридцятьма мешканцями Мiста ждав у пiдвалi гончарноi школи можливоi смертi вiд фашистськоi кулi; режисер Мiського театру Іван Стефурак з увагою слухав розповiдь свого молодшого колеги, i так вони удвох скорочували собi нестерпно тягучий час першоi тюремноi ночi. – Нас трое шкiльних товаришiв пiсля довгоi розлуки домовилися вiдпочити в Бiлiй Березi, куди я наiздив щолiта, й з висоти часу глянути один на одного та й згадати – i добре, i прикре… Ми майже два тижнi млiли в погожi днi поблизу кашицi над Черемошем, коли ж над Лисинкою зависала негода i небо з землею едналися рiвними ниточками дощу, а сама гора ховалася вiд мешканцiв Бiлоi Берези в теплому туманi, грали в преферанс. Нiхто не знав, коли за календарем буднiй день, коли недiля.

Хоча й нi… В недiлю вранцi з Василининоi комори просочувався до наших кiмнат лужний дух злежаноi чистоi бiлизни, змiшаний з кислуватим запахом кептарiв i кожухiв, – це означало, що господиня вiдчинила скриню i збираеться до церкви.